9. Чаювання у саду і ніч, що змінила Емілію

Панство ночувало таки в наметах, і вже після сніданку слуги стали їх розбирати.

Зранку я навіть здивувався, що прокинувся. А також, що як вийшов зі свого челядського шатра, уздрів живого Дена. Клянуся, вчора пихатий принцик Іверуса наче самими очима говорив, що повбиває нас, тож… Дивно, що не зробив цього серед ночі, в нього би все могло вдатися, бо ж б'юсь об заклад – після настільки активного дня ми з Деном спали мов мерці.

Я зробив легеньку руханку, пойойкавши через ниття у м'язах, і похи-хикав зі сміховинного вранішнього вигляду Аметистика (той теж спросоння вийшов розім'ятися). Було певною мірою прикро усвідомлювати, що тепер навряд чи скоро вдасться звидітися зі своїм новоспеченим другом – все ж у нього як спадкоємця роду теж є чимало всіляких обов'язків.

А от чи вдався задум короля із кандидатами на заручини з принцесою… Не буду гадати, бо ж він ще триває. 
Дорогою до палацу, від Меліси я дізнався, що всі кандидати пробудуть як гості у королівському замку ще кілька днів. З кожним Емілія буде чаювати і розмовляти. А як час збігне – повинна буде сказати про свій вибір батькові.

Поки фрейліна перераховувала кандидатів я мимохіть скривив міну огиди на імені «Азар». Але це, на щастя, пройшло повз увагу жінки. Миттю стало цікаво: якщо Міля вже з ним зустрічалася і розмовляла, яке враження він на неї справив? Я міг лише гадати і сподіватися, що принцик не вдавав із себе благодушного честивця і не задурив цим голову її високості…

А от на імені «Федел» я серйозно замислився. Після балу на честь повноліття Емілії, вона про цього молодика непогано відгукувалася. Принаймні він зміг її розсмішити, а для потенційного кавалера це вже дуже багато означало!
Інші кандидати мене не вельми цікавили, чомусь вчепився саме за крон-принца Фарзи. Як не крути, а з цим королівством у нашого Мелаара чудові відносини, тож я впевнений, що його величність також кинув оком на Федела і в разі чого буде радити донечці саме його. Що ж, було б прекрасно, якби цей парубок справді виявився файною парою для Емілії і їй самій подобався.
 

*****

— Гм… Федел, так? — принцеса задумливо надула губки. — Батько теж про нього зі мною говорив. Навіть не знаю, вибір такий непростий… Я хочу, щоби все було справедливо, тому маю однаково провести час із усіма кандидатами, й тоді думати, а не сліпо слідувати порадам, — насупилися дівчина на липи поблизу, ніби вони її чимось роздражнили. А тоді як ні в чому не бувало елегантно відпила чаю з мініатюрної чашки. Цей день був одним із тих рідкісних, коли нам обом вдавалося просто почаювати в альтанці. Принаймні один дворецький зробив усе для того, щоби це сталося.

Я кивнув, погоджуючись із логічністю думок вінценосної.

— А що ви можете сказати про принца з Іверуса? На полюванні він справив краще враження, ніж вперше, на балі? Чи все ж ні? — вирішив зайти з іншого боку. Це питання було не менш цікавим, ніж попередні поради стосовно спадкоємця престолу Фарзи.

Міля примружилась від передвечірнього сонця, що простягнуло руки до її обличчя, пробиваючись крізь дерева.
Її губи смикнулися наче у ваганні, а тоді все ж усміхнулись:

— Знаєш, так! Як ти й казав того разу, перше враження може бути оманливим. Принц Азар – саме той випадок. Чи на полюванні, чи зараз у палаці, коли б ми з ним не перетиналися, завжди дуже милий зі мною, іноді аж занадто. Аж не віриться, що раніше я могла сприйняти його якимось підступним…

— От срань! — спересердя вирвалось у мене. Руки затулили рота, щойно усвідомив, що ляпнув це вголос. Принцеса закліпала оливковими оченятами, вочевидь, не розуміючи: причулося їй чи ні. — В-вибачте мою невихованість, ваша високосте. Не хочу нав'язувати вам свою думку, але… Будь ласка, придивіться уважніше до принцик… до принца Азара, щоб ви були цілковито впевнені у його характері. Та й те саме стосується інших кандидатів.

Я серйозно дивився на Емілію, намагаючись впіймати її погляд, але це ніяк не вдавалося. Лише тоді збагнув, що останні кілька днів, включно з полюванням, мене серйозно напрягав цей факт. Коли і де б ми не зустрілися, спадкоємиця Мелаара щоразу уникала зустрічі наших очей, намагалася якнайшвидше закінчити розмову й відкланятися. Я не міг допетрати, з чим це пов'язано – чи то був надто дурним у розумінні дівчат, чи то якась інша причина була… Однак, наразі я дуже пишався собою, бо ж зміг умовити принцесу на бесіду, щойно екіпаж для челяді прибув до палацу.

— Я почула тебе, Люренсе, — кивнула блондинка, знову приділивши увагу чаєві. Він у неї зумисне все ніяк не скінчиться, чи як? — Дякую за поради. Але на цьому розмову варто закінчити, адже я пообіцяла вечірнє чаювання якраз принцові з Іверуса.

Емілія підвелася й мало не сіла в реверансі за звичкою, та вчасно згадала, що перед нею всього лише слуга. Мені якогось біса стало від цього дуже прикро, та я ніяк того не видав (за виключенням стиснених губ). Встав і схилив голову у вияві поваги, мимоволі молячись: нехай при розмові з принциком дівчину так само більше цікавить чайок, ніж сам Азар. 
 

*****

Піднімаючись від озера, вечірня прохолода воложила пелену сукні і повзла по ногах. Емілія завмерло спостерігала за поодинокими жабами, які то виринали, то зникали під водою. 
Хоч дівчина й перебувала зараз біля одного з кандидатів на її руку й серце, та думки чомусь линули не до нього. А швидше до того, з ким вона хвилин п’ятнадцять тому так само чаювала.

Принц Азар цілком непогана людина. Приємний, розумний, сміливий юнак, хоч і молодший від неї на рік.
Втім, принцесу навряд чи один його вік не влаштовував. Було щось ще, чого вона не могла собі пояснити. Щось у його деяких несподіваних жестах, чи в постійному і надмірному вияві опіки та цікавості, чи в захланному погляді на неї. Емілія весь час вдавала, що не помічає цього, та від того менше воно її не тривожило.

Користуючись маленькими розмірами альтанки, в якій вони сиділи, принц вкотре підсунувся ближче до дівчини, а вона так само вкотре відсунулась подалі (на щастя, лавка, що заверталася навколо столу, дозволяла це). Чомусь він ніяк не хотів сидіти навпроти, а от її це би повністю влаштовувало.