На межі виживання

Історія не на реальних подіях, всі збіги із реальними подіями і людьми, є випадковими.

Йшов 2031 рік, я Віктор Сергійович Негода даю інтерв'ю відомому блогеру і журналісту Родниченку про частину із свого життя яка припадала на події які я ще й досі згадую із сумом на обличчі, і водночас із радістю. Тому що саме той випадок, змінив все моє подальше життя.

— Як добре що зараз я можу жити спокійно, і настав мир. — Розповідає свою оповідь такими словами Віктор, погладжуючи свого собаку на ім'я Ронні. — Але саме у той час мені здавалося що я вже не вийду звідти живим. Ці події відбувалися у квітні 2025 року коли ми на чолі із нашим командиром якого всі називали по кличці "Беркут" відбивалися як могли від російських загарбників, вони підійшли впритул до нас, і відкрили вогонь, ми заховалися в бліндажі, ті кому пощастило добігти до нього вижили. Однак таких було не багато, та попри те я наляканий вибіг із нього і почав бігти у сторону лісу, там мене і запримітив шахед, хоча я був поміж деревами і весь час утікав, він вдарив близько 25 метрів від мене і мене відкинуло назад, але Слава Богу що там були дерева, і якраз це мені допомогло, тому що я перед тим заховався за одним із них. І саме найголовніше це те, що я не був поранений. — Розповідає тепер Віктор. — Так були незначні прорізи на руказ і на ногах, я би сказав навіть подряпини, та це не впливало на моє пересування далі, по мірі можливості. Одна радість від цього тривала не так довго, оскільки через кілька годин перебування у лісі, я заблудився. І щоб ви розуміли я весь цей час шоковому стані йшов пішки все далі і далі від того удару шахед, коли я вже відійшов подалі від звуків вибухів, а йшов я прилизно біля двох годин, я раптом зрозумів що я заблудився, і хоча звуків вибухів вже не було чутно, я просто не знав куди мені далі іти. Пройшовши ще кілька кілометрів лісом якраз почало темніти. Без їжі і води я опинився у лісі. І мені прийшлося спати на якійсь галявині, я знайшов затишне місце, в кишені у мене була запальничка, спочатку я хотів розпалити вогонь, та згадав що його можуть засікти дрони, а я незнаю як далеко я відійшов від бойових дій, і я передумав.

— А чому  саме ви вирішили втікати із бліндажу? — Запитав Родниченко. 

— Все просто - я був наляканий, мене охопив такий страх, що я несвідомо почав утікати, над нами літали шахеди, і мені здавалося що вони ось, ось вдарять по нас. Мої друзі бачили як я вибіг і не встигли мене затримати, тому що самі були шоковані тим що коїлось. Потім як вони вже розповідали, вони бачили як один із шахедів вдарив по тому місці де я вибігав, в лісі і вони вважали що мене вже немає у живих. Я вважаю що у той час мені дійсно Бог допомагав вижити... Після удару я дивом залишився майже неушкодженим. Я вважаю що це чудо. Та саме найскладніше ще було попереду, адже я не мав жодних запасів їжі, і опинився в лісі якого я не знав. Переночувавши так ніч, а ночі ще були холодні я вирішив йти далі і не здаватись. Через деякий час я натрапив на невеликий струмок, як я радів що тепер у мене є вода. Із посуду у мене лише була невелика фляга, так я наповнив її водою і сам напився і пішов далі. Це був мій перший день в лісі, пройшовши ще один день я вже був досить зголоднілий, мене охоплював страх через диких тварин, які могли бути в лісі. А я із зброї мав лише ніж. Нарешті через 2 дні походу по лісі я побачив дорогу, однак було видно що по тій дорозі вже ніхто не їздив, всі люди були евакуйовані звідти, і на вулиці не було видно жодної людської душі,  місто було все у руїнах. Та надії мені додало й те що тепер я зможу знайти хоча би якусь їжу... Однак дійшовши до одного із будинків я відчув як сили почали покидати мене, я витягнув флягу випив ковток води і впав втративши свідомість від безсилля. І мені наснився сон у якому з'явився мені Ісус і промовив: " Ось я даю тобі книгу життя, в ній ти знайдеш надію на життя вічне поруч Зімною, і знай що Я тебе люблю і Своє життя віддав за тебе". Я забрав її у ввісні, і вкінці Він доторкнувся до мене, і я відчув приплив сил, і просунувся. Прокинувшись я відчув що тепер я міг стати, але яким було моє здивування що я знайшов під своїми руками Біблію. Вона була зверху в пилу, порохах. Але однак її сторінки залишалися чистими, я зрозумів що це знак згори, і забрав її із собою. До того часу я мало знав про Ісуса, хоча і виріс в християнській сім'ї, та це не завадило мені вести не найкращий спосіб життя... Хоча я думав що це могло означати, та Біблію я надійно заховав. Про це мені ще потрібно було дізнаватися, хоча на той час сили у мене вже були, однак я ще й досі залишався голодний. Я бродив у пошуках їжі по закинутих будинках, коли нарешті я знайшов напіврозвалений погріб із консервація и, я пам'ятаю як знайшов дві тушонки і огірки, і відкрив ножем і поблизу знайшовши якусь веделку почав їсти, так минуло ще три дні у пошуках їжі. Ходив із одного до іншого закинутих напівзруйнованих чи зруйнованих будівель я шукав їжу. І воду і так виживав, в один серед тих днів я зайшов ще в один із будинків і почув якийсь звук, щось таке ніби пищало, підходячи ближче я побачив маленьке цуценя якому було від сили два тиждні. Оглядаючи все навколо я побачив його маму і решту цуценят які вже не дихали, так як декого із них привалило руїнами. Я забрав його із собою, в мене не було вже так багато запасів, я відчував переохолодження а води не вистачало, я дав собаці їсти і назвав його Ронні. В одну із ночей я так замерз що думав що це вже кінець. Я не доїдав, адже їв якісь рештки їжі. А той квітень був холодним. Мені здавалося що пройшло дуже багато часу, та насправді пройшов лише майже тиждень. Моїм рідним вже відіслали запис що я пропав безвісти, адже тіла мого не знайшли, і всі вже думали що воно просто згоріло. А я не знав де з тим цуценятком мав грітися, носив його за курткою, разом із Біблією. Пізніше ця ситуація нагадувала мені Хрестовий похід, тобто похід Ісуса на смерть... Тому що у мене вже майже не було надії на життя. В останній день мого перебування на тому місці, я прокинувся і почув звук від кроків. Я не знав хто це. На всяк випадок заховавшись у якомусь закинутому будинку, я час від часу виглядав у розбите вікно. Оглянувши форму військових, я зрозумів що це наші я почав кричати щосили щоб мене врятували, як тільки міг я кричав про допомогу, тому що в той сховок я ледве заліз саме через переохолодження кінцівок. Однак той чоловік пішов далі, однак за ним йшов ще один із собакою. Як потім виявилося вони шукали померлих щоб їх відвезти до рідних і поховати. І я знову почав кричати, почувши мій крик собака почав гавкати, і бігти вести свого господаря в мій бік. Спочатку військові не розуміли хто перед ними, та потім по моїй формі зрозуміли що я свій. Я їм все розповів що зімною трапилось і простягнув їм цуценя, яке весь цей час перебувало зімною, і попросив добре його нагодувати і відігріти, і не віддавати в притулок, тому що я його залишаю собі. Вони відвезли мене до найближчої лікарні. На щастя кінцівки хоч і були переохолоджені та рухомі, невдовзі мене відігріли і відгодували і я знову зміг вільно ходити. Коли мені стало краще мені дали телефон і я подзвонив до мами, вона дуже зраділа що я був живий, із того часу минув місяць реабілітації. Ронні підріс коли його мені принесли. Я дуже зрадів побачивши його знову, по моїх очах потекли сльози, тому що я бачив в ньому частину себе, тоді ще знедоленого, самотнього і зголоднілого. І навіть зараз згадуючи цю всю історію, я розумію що саме в той день коли мені увісні з'явився Ісус, і дав ще один шанс я був вже на межі життя і смерті. Тому що холод і голод дали своє. І тієї миті Ісус дав в буквальному сенсі мені сили іти далі. Я приніс сьогодні цю Біблію із собою, і з того часу я із нею не розлучаюся, всюди її із собою ношу, як живе нагадування того що Ісус є завжди поруч. Я прийняв Ісуса в своє серце, і з того часу моє життя змінилося, я щодня читаю Біблію. А зімною завжди поряд є мій песик Ронні, якого я врятував тоді під завалами, так само як свого часу Бог врятував і мене. Надія вмирає останньою кажуть. Моя надія не вмерла і я залишився живий.