Розділ 42. Перлина МакКоулів

Березневий ранок у володіння Крейгміллара увірвався щебетанням птахів, ароматом перших весняних квітів і теплими променями сонця. Дункана воно застало сплячим в тому ж головному темному залі, за столом, де він попрощався напередодні ввечері з Джессікою. Він зустрів Іегена і Норміну на півдорозі і своєю поганою звісткою змусив ченця поквапитися в фортецю.

Повитуха, що прийняла пологи у Маргарет, не пускала до їх приїзду нікого до породіллі та її дитини. Відправляла всіх спати, заспокоюючи, що найстрашніше вже позаду. Але коли на порозі з'явилися глава клану і Іеген, жінка урочисто передала свій пост прибуломи ченцю-цілителеві і відкланялася.

Маргарет, дійсно, була у поганому стані, майже не приходила в себе. Дитина лежала біля матері, загорнута в приготований для неї заздалегідь теплий полушалок.

Покоївка Маргарет поспішила доповісти господареві Крейгміллара, який підійшов ближче до чаду, що рід МакКоулів поповнився ще на одну леді.

Дункан мимоволі посміхнувся і, спрямувавши погляд на сплячу Маргарет, прошепотів:

- Значить, дочку подарувала ти мені, Маргарет! Дякую, мила! Відпочивай! Набирайся сил!

Потім він оглянув ще раз дівчинку, що мирно сопіла, і ледве торкнувся тильною стороною своєї долоні об її рожеву зморшкувату щічку. Така крихітка!

Раптом Іеген перервав його милування малям:

- Дункан, до ранку часу-но залишилося! Іди, спочивай! Я тут, зроблю все що потрібно! Ти на ногах ледь стоїш! Ступай!

І він по-батьківськи став випроваджувати його з покоїв породіллі.

Так Дункан добрів (чому і сам не знав!) ​​До місця, де розлучився з Джессікою. Він сів на лаву біля столу, схилив голову на витягнуті на стільниці руки і заснув мертвецьким сном. Остання думка, що майнула в його напівсонній голові, була: «Ось я і дома!!!»

***

Трохи пізніше, вранці Ліліас знайшла старшого брата в залі, сплячим в такій самій позі.

- Дункан! Братик, підемо, я проведу тебе в твої покої! Що ж ти маєшся?! Ачей, забув, коли солодко спав! Підемо, дорогий!

 Вона дбайливо відвела брата в Північну вежу, кімнати якої належали Дунканові Поклала прямо на покривало і вкрила теплим пледом. Роздягатися Дункан не схотів, з дороги, ясна річ, хотілося прийняти ванну, але втома брала своє... Брат лише запитав:

- Як Маргарет і малеча?

- Покоївка доповіла, що також.

- А дружина?

- Думаю, ще спить... Я не бачила її.

- Ліліас, прошу тебе, не залишай її без уваги! Стався до неї по-доброму, з теплотою душевною! Ти не уявляєш, як вона мені стала дорога...

- Братику, та тільки сліпий не розгледить твоїх почуттів до неї! Спи вже! Догляну я за твоєю любонькою! Спи!

І Ліліас випурхнула із спальні Дункана в піднесеному настрої. Улюблений брат вдома! Все минулося! Доля зглянулася над ним! Як же хотілося знати всі подробиці його мандрів! Але вона терпляче дасть йому відпочити. Вони встигнуть ще про все поговорити. І про те, що він став вперше батьком... І про те, що чекає далі його дружину... І про те, що вона безмежно рада їх з Донованом поверненню... і тепер в її душі жевріє надія: брат не буде противитися її бажанню віддати руку і серце (яке вона подарувала вже давно!) відданому, благородному, але безземельному Доновану.

Ліліас увесь ранок була весела, життєрадісна. Поралася по господарству, як бджілка. Віддала розпорядження приготувати ванни прибулому подружжю, як тільки ті відіспляться, приготувати добротний обід для всіх та скромний сніданок для них з Донованом. Іеген, який міг би скласти їм компанію, підносив ще молитви в каплиці (як він завжди робив після повернення в Крейгміллар), тому уранішню трапезу вона розділить тільки з коханим. Вже вона-то випитає багато у Донована!

Ліліас ще раз заглянула до Маргарет. Молода мати неспокійно спала, тільки крихітна племінниця мирно сопіла на руках покоївки. Ліліас не втрималася і стала розглядати дитину. Така мініатюрна, і не розгледиш, на кого схожа! Ліліас переметнула свій погляд на Маргарет: мачуха прокинулася від бунтівного сну і слабо покликала родичку.

- Так дорога, я тут! Ти така молодець! Впоралася і тепер я милуюся малечею! Як назвеш її, Мег?

- Я до останнього сподівалася, що це буде син... - з сумом відповіла Маргарет. - Нехай Дункан дасть їй ім'я! Я погоджуся з будь-яким.

- У! Син! Та тут така красуня, всім на заздрість з'явилася! А ти – син! - підбадьорювала падчерка.

- Він бачив її, Ліліас? - Не вгамовувалася Маргарет.

- Думаю, так... Я не встигла у нього розпитати нічого, він був такий втомлений, адже він помчав в ночі розшукувати Іегена і доставив його скоріше в замок, тобі на допомогу. Зараз я змусила його гарненько відпочити! Повір мені, він дуже хвилювався за вас!

Очі Маргарет трохи просіяли.

- Ну ось! Чого тобі хочеться на сніданок, Меггі? Я велю приготувати.

- Мені зовсім нічого не хочеться.

- Е, ні! Так не годиться! Гаразд! Я пораджуся з Іегеном! До речі, я послала прислугу розшукати в селі годувальниць для маленької! А ти вибереш ту, що припаде тобі до душі!