Розділ 41. Маргарет

Лише він і вона!

Цими чарівними хвилинами в таємниці насолоджувався кожен з них. Але все лихе і чудове колись має свій кінець! Джессіка стала тремтіти. І Дункану довелося першому порушити зворушливу тишу:

- Ви замерзнете! Нам слід поспішати в Крейгміллар.

Коли б не дитина! Джессіка готова була б благати Дункана не переривати цього блаженства.

- Буде краще, якщо ми поїдемо на одному меринові. Ви стомлені. Так мені буде спокійніше.

І він посадив покірливу Джесс на свого коня, а сам примостився позаду неї.

Дункану так хотілося обійняти її! Але одна його рука утримувала палаючий факел, інша віжки. Джессіка сама мріяла про обійма чоловіка і тому притиснулася до грудей Дункана спиною, упоєна вона приймала його тепло.

- Я обіцяв розповісти вам все про Зафара! Те, що я повідаю вам, трохи пояснить вам призначення книги Хроноса! І прояснить роль араба у вашій подальшій долі!

Залишок шляху подружжю було про що говорити. Джессіка ловила кожне слово коханого; змусила розповісти Дункана про свої останні ратні подвиги і поневіряння в чужих землях. Але і сама віддала йому належне, поділилася історією про життя в Даннотарі і Крейгмілларі.

Все, що Дункан тепер знав про Річарда, призводило його в лють! І це його кровний брат! Що за чудовисько породили батько і мати?! Як стримати свій гнів при неминучій найближчій зустрічі з ним?!

Попереду замаячили багаття на вежах Крейгміллара. Дозорні чекали свого господаря завдяки відданої Маргарет, яка передбачила його швидке повернення і печалилась про те, що Дункан не зволив навіть поглянути на неї під час останнього візиту в родовому замку. Помчав без оглядки рятувати дружину! Дружину-самозванка! ...яка отримала на нього таку силу! Як не впасти у відчай їй, Маргарет, так беззавітно люблячої його, усвідомлюючи свою повну поразку перед суперницею?!

Їй було важко бачити з порога замку його опіку над Джессікою Паркенс: як Дункан допомагав їй спішиться з коня, як вів її понад чемно до неї і Ліліас, що стояла поруч. Річард в цей час вів себе незвичним чином - мало не розшаркувався перед прибулим братом.

Дункан, здавалося, не звертав на нього ніякої уваги.

Коли глава клану МакКоулів підвів свою супутницю ближче до домочадців, Джессіка вкрай здивувалася, побачивши Маргарет МакКоул з животом, що помітно округлився. Тільки зараз Джесс зрозуміла, що Маргарет давно обважніла. Її положення вже не можна було приховати від чиїхось поглядів! «Так ось, чому вона весь час уникала мене і гостей, посилаючись на погане самопочуття! Бідна! Вдова - і в положенні! Хто ж батько?! Хто ж той мерзотник, що збезчестив її?!» - промайнуло в голові Джессіки.

Поки Джесс співчутливо поглядала на Мег, Дункан вимовив досить голосно, продовжуючи тримати за руку свою супутницю:

- Перед вами Джессіка МакКоул - моя дружина! І подобається вам це чи ні - вам доведеться ставитися до неї так, як того вимагає її статус! З усією переконаністю, заявляю: в ТОМУ, що вона зайняла місце леді Гордон, її провини НЕМАЄ! І ЦЕ я маю намір довести Вільгельму вже в найближчому майбутньому!

Раптом Дункан повернув голову на Річарда, що відкрив було рот, і з убивчим поглядом прорік:

- А тебе, Річард МакКоул, я не хочу більше чути! Не хочу більше бачити! Не хочу більше знати про тебе нічого! Ти не гідний, носити ім'я наших предків! Відтепер твоя нога не ступить у володіння Крейгміллара і Данннотара! Твоя доля - ізгоя! І молися, щоб наші шляхи ніколи не перетнулися! Інакше один з нас буде носити ім'я до кінця своїх днів - братовбивці!

Усе це було сказано таким страшним тоном, що в жилах присутніх охолола кров! Усі із завмиранням серця очікували реакції Річарда.

- Сліпець! Тобі не вдасться довести невинність цієї чернокніжніці!..

- Геть! - прогримів глава клану, не давши нести далі гнівну одповідь горе- братові. Кулаки Дункана стиснулися, лють в ньому закипала все сильніше.

Річард, відчуваючи лихо, що підповзало до нього, нервово сіпнувся в сторону стайні, кидаючи останні розпалюючі слова:

- Ти пошкодуєш ще про своє рішення, Дункан МакКоул! Я обіцяю тобі це!

Даремно він сказав ці слова - Дункан кинувся на нього, втрачаючи самовладання.

- Ні! - в один голос прокричали приголомшені Ліліас і Маргарет.

Джесс була охоплена страхом за Дункана, її, немов паралізувало, вона не могла вимовити слова. Але Ліліас, звична до запалів середньовічних чоловіків, з любові до обох братів необачно кинулася запобігти біді. Вона, не боячись, влізала в їх сутичку:

- Дункан, благаю тебе! Залиш його! Залиш! Нехай йде з Богом! Нехай митарства без рідного притулку стануть для нього покаранням!

Але слова сестри, немов не доходили до слуху братів: кожен з них намагався вкласти всю силу в свої кулачні удари.

Нерозторопна через своє положення Маргарет рвонулася сходами в замок, кличучи на допомогу прислугу, але круто оступилася. Припала колінами на кам'яні сходи і відчула гострий біль внизу живота. Малюк Маргарет вже кілька днів не давав спокою матері в утробі, а від зайвого її хвилювання в цю хвилину не став мучити себе і мати більш. Вона схопилася за свій живіт обома руками і простогнала: