Розділ 31. Відьма

Джессіка хвилювалася. Невпинно оглядаючи горизонти, що виднілися з вікна Північної вежі, вона не розлучалася з надією видивитися в недосяжній далечіні образи очікуваних вершників: Гавіна і старця Сеока.

Почала свій відлік друга декада, як Гавін відправився в Данноттар.

Крейгміллар не покидала тінь відчаю, вона вхопилася за фортеця намертво.

Череда днів не обіцяла відради. Маргарет ставала все похмурішою і непривітною, Ліліас, як не дивно, взялася з жаром господарювати в Крейгмілларі: помічаючи тужливий настрій вдови, сестриця МакКоулів жаліла мачуху. Іеген все більше віддавався лікуванню і молитвам. А Джессіці нічого не залишалося, як відвернути себе від болісного очікування читанням книг і таємним знайомством з пейзажними полотнами Дункана МакКоула. Вони одні впускали в Крейгміллар сонячне світло: водоспади, що потопаючі у зелені; просторі квітучі луки і золоті ниви; вершини гір, вкриті білою пелериною і утопаючі в хмарному серпанку від цікавих поглядів; річечки, гордо прямуючі своїм звивистим шляхом…

Роздивляючись картини, Джессіка подумки із задоволенням неслася в край фантазій середньовічного лицаря, що волею долі став їй законним чоловіком. Знайомлячись з його творчістю, Джесс, відчувала невимовне почуття єднання з господарем полотен. Їй так хотілося дізнатися його краще, і в той же час Джессіку невпинно не покидав підступний страх відкриття коли-небудь в главі клану МакКоулів сторін непривабливих, відразливих або варварських.

До того ж такі часті візити до мальовничих «скарбів» Дункана давали їй упевненість в тому, що книга заклинань ніким не зворушена і залишається на своєму місці - полиці з книгами в його майстерні.

Новітній день знову зустрічав Джесс біля вікон Північної вежі. Цей день виявився милостивішим попередніх - майже відразу Джессіка розгледіла в широчіні плоскогір'я двох меринів. Ось тільки ніс вершника один з них, другий, як їй здалося, - був порожній. «Невже Гавін не зміг розшукати Сеока!» - німе розчарування охопило Джесс. Вона прожогом стала спускатися до кріпосних воріт з надією почути від Гавіна щось заспокійливе для її серця і розуму.

Коли Джесс подолала шлях до під'їжджаючого Гавіну, то була вкрай здивована - другий кінь також не пустував: тільки цей вершник лякав нерухомістю і позою, оскільки був перекинутий через круп тварини, а в його спині стирчала оперена стріла. В пораненому можна було вгадати Сеока.

- Ох, Гавін! Тільки не кажи... - почала Джесс, не відриваючи погляд від закривавленої плями на тілі старця.

- Міледі, боюся, що старець не пережив шляху з таким пораненням! Хоча ще з півгодини тому він стогнав від болю і безвиході. Я сподівався, Іеген вирве його з лап смерті...

Гавін спішився, хапаючись рукою за своє плече, і тут Джесс зрозуміла, що данноттарцю також дісталося. Джессіка ступнула ближче до доброго слуги, відчуваючи замішання, як йому допомогти.

- Я в порядку, міледі! - зупинив жестом Гавін. Він холоднокровно підійшов до Сеока, приклав до його шиї два пальці, щоб перевірити пульс, і замотав головою:

- Прости, старий!

- Що сталося? Чому?!..

- Пані, я не відразу знайшов Сеока, як ви вже здогадалися! У-у-у! - він раптом застогнав і захитався на ногах.

- Стривай пояснювати - тебе самого треба рятувати! Гей, вартовий, на допомогу!

Гавін спробував ще щось сказати, але Джесс не чула його, вона поспішала віддати розпорядження: знайти Іегена, покликати її покоївок, приготувати все до поховання поважного старця-данноттаровця... Голова її йшла обертом, все не так, як вона очікувала! Як тепер їй повернутися додому, в свій час?! У кого тепер шукати допомоги з книгою заклинань?! Єдина ниточка з розгадкою переміщення обірвалася!

Джесс самій хотілося завити, ніби смертельно поранили її, а не Сеока!

Залишок дня Джессіка металася по своїй кімнаті. Покоївки співчутливо на неї поглядали, але лише Норміна частково знала, що Джесс турбує.

- Бренно, сходи, довідайся, як там Гавін! Запитай у Іегена, чи можу я його бачити і говорити з ним!

Бренна неначе  тільки й чекала цього наказу - без зволікання рвонулася виконувати почуте зі словами покірності: «Так! Міледі!».

- Пані, дитя пошкодуйте, ви хвилюєтеся - йому передається! - спробувала напоумити Джессіку Норміна.

- Ах, Норміна! Тобі не зрозуміти!

Покоївка немов образу затаїла, замовкла і стала порпатися в своїх справах.

Джесс нічого не помічала, вона не втрималася і сама відправилася в покої Іегена, де чернець прихистив пораненого Гавіна.

Бренна мчала їй на зустріч:

- Гавін прийшов в себе і сам горить бажанням переговорити з вами!

Джессіка набралася духу і увійшла до кімнати, де спочивав перев'язаний данноттаровець.

Іегена в покоях не було. Гавін лежав на ліжку, його торс був злегка піднятий на подушках.

- Міледі! - він спробував встати з лежанки.

- Припини, Гавін! Мені потрібно, щоб ти якомога швидше був здоровий і на ногах! А зараз розповідай, що сталося! - наказавши це, Джесс всілася на скриню, що поруч стояла.

- Я винен... - почав горець, похнюпивши погляд. - По приїзду в Даннотар, я, як ви розумієте, уникав зустрічі з сером Річардом. Я дізнався в окрузі, де можна розшукати Сеока. Але там, старця не виявилося! Люди, які приховували дідка, зізналися, що на Сеока Маккоул-молодший затіяв полювання, заради втіхи. І старий не так давно покинув їх. Мені підказали, що в замку Данноттар, чоловік кухарки Слейн, можливо, може допомогти мені знайти старця. Я встиг переговорити з потрібною мені людиною. Він вказав мені нове місце укриття Сеока. Наша розмова відбулася в стайні. Там і застав нас Річард... - зуби Гавіна заскреготіли, руки судорожно стиснулися в кулаки. Злість і ненависть відбилися в відчуженому погляді горця.