Розділ 18. Ранок в Крейгмілларі

- Міледі, прокиньтеся! Вас запросили до сніданку! Тут, мабуть, рано встають! Або передати, що ви себе не дуже добре відчуваєте? - термосила Норміна Джессіку.

- О Норміно! Я майже не спала цю ніч - спочатку жахливий сон, потім Бренна... Як вона, бідолашна? - Джесс повернула голову в бік каміна, там, на лежанці зі скрині, тулилася Бренна, Норміна віддала їй своє місце, сама цю ніч спала в кріслі біля неї. Джессіка вмовляла покоївку прилягти з нею в одному ліжку, але Норміна-настира, не захотіла обмежувати леді, та ще в такому її  положенні. - Я попрошу забезпечити вас ліжками вже сьогодні, - з вибачливим поглядом пообіцяла Джессіка.

- На світанку я знайшла Іегена, він дав мені заспокійливу для неї настоянку. Сказав, що зайде до неї уранці, як прокинетеся.

 - Треба вставати! Я хочу встигнути переговорити з Мораєм наодинці...

Норміна з піднятою бровою глянула на Джесс, і видно було, вирішувалася говорити або не говорити думку, що прийшла, але усвідомлення важливості роздуму спонукнуло висловитися:

- Вибачте за вільність, міледі! Я знаю, що вам симпатичний сер Локслі, але я помітила в його погляді цієї ночі не просто симпатію до вас! Будьте обережні, леді! Я розумію, що це не моя справа, але ви мені стали дуже дороги, міледі! Я бажаю вам тільки добра і щастя, повірте! Не грайте з вогнем, обпектися можна!

- Ех, Норміно, якби ти знала... що твориться в моєму серці! Його биття - пурхання маленької пташки, що рветься з клітини на волю. Тільки воля лякає, адже неволя подарувала ні з чим незрівняне хвилювання душі!

- Леді, ви висловлюєтеся загадками! Чи дано мені розгадати таємниці вашого серця? Та тільки моє - болить за вас! Як-не-як засмутив вас від'їзд з Данноттара, налякав шлях в Крейгміллар, немов надії позбавив! Тільки надії на що? Бачила я, як ви в Данноттарі, рівно лисиця, все силкувалися запримітити потрібні сліди, а результат так і не порадував.

- Ніщо від очей твоїх, Норміно, не вислизне! Гострозора ти. Головне - віддана, за це і ціную тебе! Обіцяю: прийде час і не буде у мене таємниць від тебе! А поки посприяй мені в допомозі Бренні знову віру знайти в щастя земного буття. А за мене не хвилюйся! Я сильна! Якщо досі надію у світле майбутнє не втратила (стільки переживши неймовірних потрясінь), то і решту стійко прийму!

- Буду думати: ви знаєте, що робите! Давайте займемося вашим туалетом! Хочу, щоб ви затьмарили сьогодні всіх мешканок замку! Вчора ви з дороги були втомленою, змученою страхітливим невіданням, куди прямуєте...

Джесс квапливо і неохоче піддалася дбайливим рукам Норміни. Джессіка поспішала побачити Локслі, і чомусь не хвилювалася, яке враження її зовнішній вигляд справить на жителів Крейгміллара. У ній не було стільки марнославства і гордості, властивих аристократкам. Їй була чужа ця класова недуга. Не дивно - Норміна не знає, що ВІК Джессіки Паркенс - буде позбавлений цього привілейованого вищого класу.

Весь цей час Бренна так і не прокидалася, що турбувало її благодійниць.

Виходячи зі своїх покоїв, Джесс наостанок попросила Норміну:

- Знайди Іегена, нехай огляне дівчину! Дасть пораду!

- Не хвилюйтеся, я не залишу її! Бережіть себе!

Джессіка погано орієнтувалася в новій замковій для неї будові. Ці довгі коридори... витіюваті сходи... Одне радувало - освітлення в стінах фортеці було достатнім.

Джесс згадала, як вночі Морай вів її вниз до частини замку, яка належала життю челяді. Вона минула вже знайомий їй коридор з комірчинами прислуг і інтуїтивно понадіялася, що він виведе її на кухню або інше людне місце цитаделі. Вона не помилилася. Через пару кроків вона досягла порога куховарні величезного розміру.

Як і в Данноттарі, тут життя вирувало. Тільки ця поварня відрізнялася розкішною оздобою, особливою чистотою і неймовірною кількістю робочих рук. Вишукані аромати будили звірячий апетит!

Одна з помічниць куховарки, відразу примітила Джессіку і послужливо поцікавилася:

- Міледі, вам потрібна допомога? Ви когось шукаєте?

- Так, допоможи мені, будь ласка ... - вона не договорила, натякаючи, що не знає імені дівчини.

- Юбха, до ваших послуг, міледі! - представилася дівиця.

- Юбха, я хотіла б бачити сера Локслі до сніданку, якщо це можливо!

- Він у дворі. Готує до відправки данноттарців навспак.

- Будь добра, проведи мене скоріше до них!

Юбха витерла об ганчірку руки і не змусила Джесс більш чекати. Звела, не зволікаючи, коротким шляхом із замку.

Біля кріпосних воріт юрмилися чоловіки-данноттарці, двоє з них були вже в сідлі, готові до зворотного їзди верхи. Один мав намір скочити на коня. Морай Локслі утримував якоюсь бесідою четвертого - винуватця нічної події. Його важко було не впізнати - дійсно, він мав особливу прикмету: ніс зі значною горбиною. В іншому його риси обличчя були приємними. За час шляху в Крейгміллар, Джессіка майже не помічала цієї людини, він був небагатослівним, зате виконавчим, це з легкістю спливло в пам'яті Джесс. Винуватець не піднімав голови на Локслі, відчуваючи докори сумління і боячись опали.

- Сер Локслі! Можна вас ненадовго перервати? - крикнула з відстані Джессіка.