Розділ 12. Річард

Джессіка присіла поруч з грубо збитим ліжком Норміни. На ньому нещасна покоївка стогнала від болю, незважаючи на те, що служниця Гленна, яку в допомогу покликала «господиня» замку, з перших хвилин здогадалася вдатися до лікування ченця Іегена. На щастя Джесс, цей чарівник-старий залишився в фортеці Данноттар, щоб вести догляд за пораненими під час недавньої облоги, зокрема за Мораєм Локслі. МакКоул-старший довіряв Іегену, шанував його за дар лікування і любов до наук. З розмови з монахом (він виявився балакучим) Джессіка зрозуміла це, як і те, що багатьом знанням її чоловік зобов'язаний саме Іегену. Він пишався, що мав славу наставника славного МакКоула-старшого!

Джессіка з цікавістю спостерігала, як чернець, щось толок у дерев'яній ступці, періодично виголошував пошепки якісь слова молитви, а потім старанно і акуратно наносив отриману з цілющих трав зелену суміш на відкриті рани Норміни. Заздалегідь він дав випити страждальниці принесену з собою настоянку. Вона виявилася болезаспокійливим і снодійним засобом. Змучена покоївка дуже скоро забулася милостивим сном, не реагуючи на дотики рук цілителя.

Деякий час в кімнаті панувала тиша, але раптом ченцеві довелося відволіктися на слова леді Равенни.

- Ви добре знаєте Дункана, Іеген! Чи міг він віддати таке страшне розпорядження про покарання бідолахи? - Джессіка не хотіла ставити це питання, яке мучило її, але воно по-зрадницькому вирвалося з її вуст. Справа в тому, що вона згадала, коли в бреду лихоманки, чула загрозу Дункана - відшмагати покоївку за «уявну брехню» про її самозванство. Значить, і він запросто міг бути катом!

- Дункан? Не думаю! Але напевно не знаю! А ось Річард любить такі веселощі! - спокійно відповів Іеген, видно, який звик до таких забав знаті.

- Веселощі?! - обурилася Джесс.

- О! Річард - знаменитий витівник! Його приваблюють розваги такого роду. Він дуже охочий до знарядь тортур, кривавих побоїщ, полювання на собак - вважає приємним видовищем і ... багато чого ще! - Іеген вчасно осікся, побачивши безкровне обличчя співбесідниці. - Але краще вам не знати цього. Свого часу його нікчемну натуру стримував Фергус МакКоул. Зараз - Дункан, якщо не знаходиться у військових походах або серед столичних запрошених в свиті Вільгельма. Король любить суспільство мого вихованця, - останні слова звучали з гордістю. - Дункан здогадується, що невгамовна поведінка Річарда викликана мимовільною заздрістю і безвихіддю, бо не він є первістком Фергуса і спадкоємцем родового замку МакКоулів. Звідси все погане і огидне в діях Річарда. Через любов до брата Дункан оберігав весь цей час Річарда, робив все можливе, щоб він не потрапив зі своєю буйною головою в королівський стрій воїнів. Але сили армії Вільгельма слабшають, в цей раз і Річарду доведеться проявити військову доблесть. Дункан випросив у сюзерена для брата відстрочку до наступної весни, в надії, що кампанія англійців скоро закінчиться і настане мир.

- Значить, мій чоловік зараз відправився на війну?! - в її голосі промайнули нотки полегшення, а в глибину свідомості закралося, дивна річ, розчарування: «Можливо, його я більше не побачу...»

Іеген підняв брову, дивуючись її питанню.

- Напевно, порадую вас - ВИРУШИВ в поганому настрої і в передчутті біди, чого раніше з ним не було! - раптом обурився монах. - Він дуже хоробрий воїн і хороший глава клану! Домочадці і слуги будуть сумувати за ним! Вам не зрозуміти цього! Ви знаєте його, як ворога і нелюба-чоловіка! Дано вам буде пізнати його, як доброго християнина, прекрасного сім'янина, турботливого і люблячого чоловіка?! Або Вам судилося тепер лише почути про нього, як про ревного слугу Шотландії, що так і не повернувся з поля бою?! - в словах старця стільки смутку й печалі відбилося, стільки батьківської любові до Дункана МакКоула і страху за нього.

«Чи так вірні його хвалебні слова?! Або це просто сліпі почуття і затята відданість главі клану? » - промайнув сумнів в голові Джессіки. Але вона скромно промовчала. А що відповідати? Дійсно, хіба вона знає Дункана МакКоула, що став їй загадковим чином чоловіком. Та й взагалі вона не знає цілий світ, в якому опинилася! Її уявлення про Середньовіччя складалися тільки з книг. А зараз вона перенеслася на сотні років назад і стала мешканкою замку Данноттар! Хіба не чудодійство?!

Врятувала Джессіку в незручний момент Гленна. Вона заглянула в кімнату Норміни і повідомила:

- Леді, тепла ванна готова, вам слід поквапитися, щоб не застудитися. До того ж сер Річард наказав подавати сніданок і велів вам доповісти, що очікує вас до нього.

Джессіка, після слів служниці ще більше закуталася в плед, який їй Гленна і накинула, перед тим, як стала готувати їй воду для купання. Вона була все ще в наскрізь мокрій нічній сорочці, з вологим волоссям і боса. Гленна подала їй зовсім простого крою шкіряне взуття, ймовірно, домашні черевики, настільки нехитро зшиті, що відмінностей лівого і правого не спостерігалося. Джессіка поглядом віддячила її, ще раз глянула на сплячу Норміну і, залишаючи убогу кімнату покоївки, нарешті, відповіла Іегену:

- Я буду рада вашим молитвам про швидке і благополучне повернення в свої володіння Дункана МакКоула.

- Сподіваюся, Всевишній почує їх, і в наступну відсутність вашого чоловіка з тієї ж причини ці молитви ми підносити будемо з вами разом.

***

Коли Джессіка Паркенс за допомогою Гленни привела себе в належний вигляд, її відвідало бажання залишитися в своїх покоях і подумати про своє становище наодинці. Подумати про свої подальші дії і можливості. Вона спокійно сказала про свої наміри нікуди не йти служниці.