Розділ 5. Пробудження

Через два з половиною дні Джессіка знову відкрила очі. Вона довго міркувала, де знаходитися і чому в приміщенні кілька похмуро.

Озирнувшись по сторонах, дівчина почала щось пригадувати: вона з Семюелом в туристичній поїздці, в Шотландії. Зараз вона в орендованому Декером замку. Минулого вечора вони благополучно дісталися до нього. Її чекав сюрприз, приготований Семом, але вона, втомлена з дороги, міцно заснула. Очевидь, Сем буде дутися на неї! Але що вона може вдіяти? Хіба її провина в тому, що далека дорога в край вимотала мандрівницю? Мабуть, вона сильно вибилася з сил, тому що спала безпробудно і бачила купу яскравих сновидінь.

Джесс встала з ліжка, дивуючись, що на ній незнайома їй дивного крою білосніжна нічна сорочка. Оглянувши себе в дзеркалі, вона прийшла в непідробний жах! Опухлі очі, волосся злиплі, сплутані, немов тиждень не миті.

 Дівчина покрутила головою в пошуках можливості зробити ранковий туалет, щоб скоріше виправити свій жалюгідний вигляд. Але величезний глечик з водою, з якого вона напередодні ввечері приймала «душ», був напівпорожнім. Вода виявилася крижаною. «М-да, цього ледве вистачить, щоб вмитися!».

Привівши себе в якусь подобу порядку за допомогою цієї мізерної кількості води, Джессіка тепер мріяла про дві речі: вимити-таки гарненько волосся і що-небудь перекусити. У неї було таке відчуття, що вона нічого не їла вже тиждень.

На масивній готичній скрині на ніжках, що сусідила біля різьбленої дубової шафи, лежало середньовічне оксамитове плаття волошкового кольору. В наряд Джессіка насилу одяглася, бо сиділо воно на ній зовсім не ідеально (хоч розмір і був підібраний майстерно). І все тому, що шнурівка по всій висоті спини виявилася їй не по зубах. Чому Сем досі не надіслав її особисті речі? Або такі умови в цьому турі проживання в замку? Вихід один - вдатися до чиєїсь допомоги.

Джессіка безшумно вийшла в коридор замку, освітлений лише декількома настінними канделябрами. Незважаючи на те, що було вже далеко не ранній ранок, сюди денне світло не проникало через відсутність будь-яких вікон. Взагалі вся будова замку була темнувата. Навіть ті вікна, що були в кімнаті Джессіці, або будь-яких інших, також давали мало світла, так як були настільки вузькими, що більше скидалися на бійниці.

Джессіка пам'ятала, що сусідня кімната належала Семюелу. Вона тихенько постукала в її двері, але ніхто не відповів. Тоді Джессіка зважилася увійти без запрошення. Дівчина обережно прочинила аркові двері, ще раз скромно окликаючи Декера. Знову тиша. Джесс увійшла в кімнату і не побачила ніяких слідів перебування Сема. Вона добре знала його натуру: де б він не був - розкидане шмаття по кімнаті, обов'язкова наявність в кімнаті якої-небудь «жратви», за типом бургерів, чіпсів і пепсі, і, на противагу всьому, спортивний інвентар - такий його звичний стиль життя . А тут не просто була відсутня його звична обстановка, але і не було видно жодної речі, що нагадувала про нього. Зате кімната привернула увагу своїм вражаючим розміром і інтер’єром. Буденне меблювання середньовіччя, тільки удвічі розкішніше, з рядом заповнених під зав'язку книжкових полиць, що припали так до душі захопленої Паркенс. На стінах висіли красиві гобелени, з батальними розписами, вище них в одному місці геральдичні щити. Поруч спеціальна дерев'яна споруда - підставка для зберігання трофейних і дивовижних лицарських мечів. З інших стін на гостю дивилися сумні очі опудал тварин: різної дичини, голів лося, оленя, козла і навіть ведмедя. Жалюгідне видовище. «Середньовічний господар цієї кімнати, явно, був неодруженим! - подумала Паркенс. - Хіба назвеш цю кімнату подружньої спальнею? Хоча ліжко в кімнаті може дозволити собі розмістити не двох сплячих, а цілу дюжину! Як Сем тут спав всю цю ніч?»

Джессіка, незважаючи на те, що їй не терпілося познайомитися з бібліотекою господаря кімнати, все ж з не меншою цікавістю в першу чергу підійшла до лицарських мечів. Вона з величезним трудом двома руками вийняла найскромніший в розмірах меч. І тут же мало не впустила його з рук, почувши за спиною знайомий голос з сьогоднішнього сновидіння:

- Леді Равенна! Вельми радий, що ви знову на ногах! Не знав, що ви ще володієте і військовим мистецтвом!

Джессіка не поспішаючи розгорнулася і побачила все того ж Дункана МакКоула. Ноги її зрадницьки підкосилися, меч випав з рук, і вона повільно почала осідати до підлоги, втрачаючи останнього проблиску ще незміцнілої після хвороби свідомості.

Сильні руки чоловіка, що так її налякав, не дозволили їй впасти остаточно. Дункан вчасно підхопив її на руки і обережно поклав на ліжко кімнати. Він деякий час розглядав Джесс. Згодом злегка ляснув її по щоці, потім - по інший.

Паркенс знехотя відкрила очі і, знову злякавшись тепер нахиленого над нею торса МакКоула, зробила спробу піднятися вище на подушки. Дункан владно втримав її за плечі:

- При першій нашій зустрічі ви вели себе більш холоднокровно! Куди поділася ваша пиха? - іронізував лицар, побачивши її поведінку зацькованого звірка. - Вам не сподобалося, що я вторгся в ваш замок і зайняв покої вашого покійного брата Арчібальда, які відмінно нагадують мені свої власні в Единбурзі, хоча самі в цьому винні? І ви вирішили мене вбити його ж мечем при наступній нашій зустрічі? - вказав він підборіддям на меч, що кількома хвилинами раніше впустила дівчина, і, який тепер спочивав на підлозі.

Розгублена Джесс, кліпала очима. «Значить, це був не яскравий сон! Це все дійсність! Хто ж мені пояснить мою роль у всьому, що відбувається? І як довго це буде все тривати? Що за гру затіяв Семюел? Так це і є його сюрприз?! Скільки, мабуть, грошей він витратив на таку реалістичність! Але де ж він сам? Стоп! А як же моя лихоманка?  Адже я могла звихнутися або померти! Не міг же Сем так зло жартувати зі мною, ризикуючи моїм здоров'ям і життям! Як пояснити все це? І невже всі інші учасники цього шоу не розуміють небезпеку таких дійств для розуму нормальної людини, що не відає з самого початку про його організацію і правила? Я зараз же висловлю цьому актерішкі все, що я про них з Декером думаю. І пошлю всіх під три чорти! Піду пішки, якщо треба, без речей до найближчої автобусної станції!»