5.6

— Я не дозволяв. — Він нарешті підвів на мене погляд. — Щодня я підмішував до її їжі та пиття добавки через Марту, яка нічого не знала. Вона щиро вірила, що носить Ейлін зміцнюючі трави від Іди.

— Зачекайте. — Всередині в мене щось холодно стиснулося. — Іда теж знала?

Сайрен подивився на мене так, наче зважував, скільки правди я витримаю за один вечір.

— Іда — цілителька роду Веларді, Ейлін. Без неї я не зміг би непомітно підтримувати тіло Ейлін стільки часу. Це Іда добирала добавки й перевіряла, що вони не суперечать отруті, яку підливали Ейлін.

— Чудово. Просто чудово. Іда теж сволота, тільки в спідниці.

— Без добавок Іди Ейлін фон Кассель померла б за два тижні після приїзду. З ними прожила чотири місяці. Я виграв їй час. Просто його виявилося замало.

Довелося повільно видихнути й порахувати до п'яти. Потім ще раз, бо першого разу не допомогло.

— Виграли час, — повільно повторила я. — Тобто замість того, щоб відіслати її до матері, замінити кухню, оголосити тривогу, ви її потайки годували якимись БАДами!

— Я не міг відіслати її до матері. — Сайрен спокійно поклав долоні на стільницю, наче пояснював дитині задачу з арифметики. — Якби я це зробив, її б отруїли в дорозі або вдома. Хто це почав, на півшляху не зупинився б. Я не міг оголосити тривогу, бо доказів у мене немає, а звинувачення без доказів зробило б з мене параноїка в очах ради. Найняти охорону теж не мало сенсу, бо її не напряму вбити хотіли, а труїли. Я залишив Ейлін у палаці, бо тут небезпеки для неї виявилося менше, ніж будь-де ще. І тому, що…

Сайрен замовк. Втім, я вже все чудово зрозуміла. Я зрозуміла це ще тоді, коли він тільки збирався почати говорити, але хай уже сам це скаже. Хай йому вилами в горлі застрягне кожне слово!

— Тому, що ви хотіли, щоб у ній прокинулась магія вогню, — закінчила я.

— Так.

Слово важко гепнуло між нами, і я з якоюсь незрозумілою цікавістю прислухалася до власних грудей. Кулон під сорочкою помітно обпікав шкіру, та інша пекуча штука всередині мене ворушилася значно небезпечніше. Я повільно зчепила пальці на колінах.

— Я хотів, щоб вогонь у її крові прокинувся й захистив її. — Сайрен говорив зараз рівно, наче зачитував з аркуша вже сто разів продуманий звіт. — Сподівався, що під тиском він прокинеться сам. Тому й заручини відбулися так швидко: хотів привезти її сюди, де можна спостерігати, де можна додавати в чашку речовини, які підтримують тіло і одночасно подразнюють магічний дар. Я грав на двох дошках одночасно. На одній — щоб Ейлін залишилася жива, на іншій — щоб у ній прокинувся вогонь.

У мене не було слів. Одна справа — здогадуватися, а інша — почути настільки цинічні слова вголос.

— Сайрене, — нахилилася трішки вперед, — а звідки в неї синці на руках?

По його обличчю ковзнула коротка тінь, і він повільно відвів погляд убік, до полиці з книжками. Сріблясті очі вчепилися в корінець якогось трактату з такою натхненною увагою, наче на полиці зараз гуляли голі русалки. Я тихо й недобре посміхнулася.

— Не туди дивитеся, ваша світлосте. Сюди дивіться. Звідки синці?

— Це… інше питання.

— Ні. Це те саме питання. Звідки вони?

Сайрен поставив лікті на стіл і втиснув обличчя в долоні. Кілька секунд просто дихав крізь пальці. Я мовчки чекала. Поспішати мені було абсолютно нікуди — кулон уже й так жалив, всередині все одно палало, а Сайрен, судячи з пози, готувався сказати щось таке, після чого моє терпіння однаково лусне.

— За два тижні до вашої появи, — нарешті глухо заговорив він з-під долонь, — Ейлін їздила до матері. Леді Кассель важко хворіла. Ейлін випросила в мене дозвіл навідатися й повернутися сюди до весілля. Я погодився. Дав охорону, усе як годиться. На зворотній дорозі, за день шляху від Веларді, на її екіпаж напали.

В моїх грудях похололо.

— Тільки не кажіть, що…

— Цих людей найняв я.

Сайрен нарешті відняв долоні від обличчя й подивився мені просто в очі. На обличчі герцога чітко відбивався сором і навіть каяття. У будь-який інший момент я б, можливо, його пожаліла. Але не зараз. Зараз я подумки уже міряла бібліотеку і прикидала, який канделябр найпридатніший для метання.

— Не для того, щоб її покалічити! — швидко додав він, певно помітивши вираз мого обличчя. — Я сподівався, що магія землі в ній уже достатньо приглушена і в критичний момент її вогняна магія нарешті прокинеться, щоб захистити свого носія. Я детально описав їм, що робити, послав з ними свою людину для контролю. Усе мало пройти за десять хвилин.

У мене відвисла щелепа. Він ще й виправдовується?!

— Вони… перестаралися, — продовжив Сайрен, і голос його сів ще дужче. — Один схопив її за руки, другий зв'язав зап'ястки й затулив їй рота, бо Ейлін голосно закричала. Нападник злякався, що крик почують з основної дороги. Її тричі смикнули, коли витягали з екіпажу. Її ніхто не вдарив, жодного разу, присягаюсь! Це я знаю напевно — моя людина пильно за цим стежила. Та в Ейлін надто ніжна шкіра. На місці кожного дотику в неї проступав синець. 

В грудях ворушилося щось гаряче й кігтисте, і обидві руки я повільно сховала під стегна, бо собі вже відверто не довіряла. Свічки на столі коротко здригнулися, наче протяг пробіг. Але жодного протягу тут не було. Сайрен теж це помітив, та вдав, що не помітив. 

Розумно.

— А магія? — нарешті видавила я.

— Магія не прокинулась. Ейлін зомліла майже одразу. Її привезли мені в екіпажі непритомну. Іда дві доби не відходила від її ліжка. Жодного разу за ці дві доби вогонь у ній не ворухнувся. Я прорахувався. Думав, що страх її розбудить. Натомість отримав перелякану дівчинку, яка три дні поспіль здригалася від усього. План не спрацював.

Я довго на нього дивилась. На цього розумного, такого розважливого і вправного у всьому, окрім однієї дрібниці — його наречена виявилася живою людиною, а не лабораторною колбою. 

— Ну і козел ти, Сайрене Веларді!