5.5

— Самотужки, — повільно повторила я вголос. Власний голос видався чужим. — Тобто хтось її розбудив.

Сайрен голови не підняв. Дивився на палітурку чорної книжечки, яку щойно поклав на мої коліна. Його пальці повільно смикали манжет сорочки так, наче саме від цього зараз залежала доля світу.

— Дивіться мені в очі, ваша світлосте.

Сріблясті очі ковзнули по мені, і я б, чесно кажучи, воліла побачити в них хоч щось живе — гнів, здивування, бодай легке роздратування мухою на склі! Натомість на мене дивилася рівна, гладенька порожнеча зимового озера. Чорну книжечку я обережно поклала назад на стіл. Пальці тремтіли так, що ще трохи — і я б цю книжечку розірвала навпіл!

— Ви знали? — Серце з нечуваною силою вдарило в ребра. — Знали, що з нею щось не так? Знали, що хтось її повільно труїть?

— Це не зовсім так.

Чудовий початок розмови. Майже зізнання!

— А як?! — я підвелася так різко, що крісло скрипнуло. — Ваша наречена згасала у вас під носом. Хтось у вашому власному домі цілеспрямовано вбивав дівчину, яка мала стати вашою дружиною, а герцог Веларді, бачте, читав книжки!

— Я не читав книжки.

— Невже? — я приклала долоню до грудей у найкращих традиціях провінційного театру.  — Тоді що ж ви робили, ваша світлосте? Бо допомоги вона від вас отримала рівно стільки ж, скільки я отримую зараз пояснень! Тобто катастрофічно мало!

Сайрен мовчав. Ліва його долоня лежала на стільниці,  кісточки на ній під тиском помітно побіліли. Хоч щось живе зрушилося в цій кам'яній статуї! Я вирішила тиснути далі, поки ця крихка щілина в його обороні знову не зімкнулася.

— Я хочу правду, — продовжила я тихіше, але від цього, здається, тільки моторошніше. — Усю правду, без замовчувань і будь-яких прикрас. Я тут взагалі-то життям ризикую! Магія, через яку чотириста років тому вирізали цілий рід, оселилася в моїх грудях і вже випускає іскри. Ваша тітка сьогодні зміряла мене таким поглядом, після якого зазвичай вішають. І помирати тут за чужий план, який зі мною досі не вважали за потрібне обговорити, я категорично не маю наміру.

Він мовчав знову. Прекрасно, сам напросився!

— Гаразд, — холодно сказала я й сперлася долонями об стільницю, бо ноги під спідницею вже відверто страйкували. — Мовчите? Тоді так. Завтра зранку йду до леді Хільди. Поясню їй, як саме її спогад опинився в моїй голові. Потім — до Ради. Розкажу їм геть усе, що пам'ятаю про останній місяць Ейлін. Скажу, що в моєму тілі живе вогняна магія. Що пробудилася вона тут, у вашому палаці, аж ніяк не сама. Навіть щоденник Ейлін покажу, дуже цікаве чтиво, до речі.

Сайрен різко підняв голову.

— Ви цього не зробите.

— Ще й як зроблю! — я мило йому всміхнулася, і посмішка ця, судячи з того, як він повільно стиснув кулак, вийшла геть не милою. — Ви недооцінюєте, ваша світлосте, як швидко зневірена жінка вигадує переконливу історію. На моїх руках червоніють синці, всі знають, що Касселі володіли лише магією землі. Я викладу це раді так, що жоден лорд у залі не засумнівається. Скажу: герцог Веларді знав про знущання над нареченою і мовчав. Герцог Веларді потайки труїв власну наречену. Герцог Веларді приховує заборонену магію у своєму замку. Герцог Веларді забороненим ритуалом пробудив магію вогню. Герцог…

— Замовкніть! Це ж відверта брехня!

— Так, і що з того? — я знизала плечима. — Ви це знаєте, я це знаю, нікому, крім нас із вами, ця дрібниця не цікава. Ви хотіли сильну наречену, ваша світлосте? Вітаю! Ви її отримали.

В бібліотеці запала така тиша, що я почула власний пульс у вухах. Стало настільки тихо, що можна було почути як на полиці з гнота скотилася крапля воску й глухо вдарила об мідну тацю свічника.

Сайрен повільно потер скроню. Уперше за весь час нашого знайомства я бачила в його жесті щось живе — звичайну людську втому замість холодної маски.

— Сядьте назад у крісло. Ви хитаєтеся.

— Не сяду, поки не почую хоч щось, що мене задовольнить.

— Ейлін.

— Я не Ейлін!

Ми обоє завмерли. Сайрен повільно випростався в кріслі, вираз його обличчя  змінився. Гладенька маска тріснула, поступившись місцем настороженості. Я погляд не відвела.

— Сядьте, — спокійніше повторив він. — Я… розкажу.

В крісло я опустилася не з покори, ясна річ. Просто ноги мої категорично відмовилися тримати. Сайрен довго мовчав. Один раз провів долонею по обличчю, потім притиснув великий і вказівний пальці до перенісся, немов в нього розколювалася голова.

— Так, — нарешті сказав він. — Я знав, що в Ейлін слабшає магія. Знав, що це не природний процес. Майже з першого тижня її приїзду до палацу. Її кров кричала про чужорідне втручання так голосно, що пропустити крик було неможливо.

— І ви...

— Я не знаю, хто це робить. — Він підняв долоню, заспокоюючи. — Це правда. Підозри в мене є. Ірен, кузен Ейлін, кухар, який за підозрілих обставин пішов з палацу за тиждень до її приїзду. Прямих доказів проти жодної живої душі я не маю. На голих підозрах герцог Веларді обвинувачень не висуває.

— Тому ви просто дозволили їй вмирати!