5.3

Тендітна покоївка з тонкими зап'ястками уважно дивилася на мене темними очима. З-під чепчика на скронях у неї вибилося кілька сивих пасм волосся. Марта незмигно розглядала мене з обережною уважністю людини, що відчинила знайомі двері й несподівано опинилася в новому коридорі.

— Після хвороби багато чого змінилося, Марто, — я ухильно відмахнулася від неї, не бажаючи розкривати правду. — Самій незвично.

Покоївка задоволено кивнула моєму поясненню, зібрала воскові уламки до фартуха і нарешті залишила мене наодинці з важкими думками. Якщо злість роздмухує вогонь, то що ж його гасить? І що станеться того дня, коли я по-справжньому розлючусь на живу людину, яка давно і чесно заслужила мій гнів?

Візьмемо приміром милу Ірен. Баронеса чужими руками сипала отруту в їжу і пиття Ейлін, заходила до неї в покої начебто заради повернення книги, а на балу солодко всміхалася мені в обличчя, на словах вихваляючи мою сміливість, а внутрішньо радіючи з обіцяної повільної смерті чужої магії.

Я поглянула на руки. Долоні мої пахли димом, та виглядали зовсім чистими і неушкодженими. Слава Богу!

Вечір у палаці я провела над книгами з маленької бібліотеки Ейлін. «Історія п'яти великих родів» несподівано виявилася захопливим чтивом. У попередньому житті я охоче гортала фентезі для розваги, а теперішнє читання поступово перетворювалося на справжній підручник з виживання.

П'ять великих родів утримували цей світ у хиткій рівновазі. Веларді панували на півночі і володіли магією крові, Кассель тримали східні землі завдяки магії землі, дель Торо правили на півдні силою повітря, Крейн осіли на заході з магією води, а центральні території дісталися Моргартам з магією тіні. Жоден рід не виростав достатньо сильним, щоб підкорити решту, і саме ця рівновага утримувала світ у цілості.

Книга обережно натякала на ще одну пікантну подробицю. Автор явно боявся писати прямо, проте між рядками прозирала шоста стихія і шостий рід, що володів магією вогню. Приблизно чотириста років тому цей рід знищили, адже вогняна магія перевершила силу решти стихій і несла надто велику загрозу сусідам.

Щось гаряче ворухнулося у моїх грудях. А раптом заборонена шоста магія влаштувалася в моїх грудях під виглядом подарунка від померлої Ейлін? І раптом Сайрен про це здогадався давним-давно? Можливо саме тому герцог так наполегливо тримає поряд із собою загарбницю чужого тіла, адже моя сила автоматично переростає у його герцогську владу.

Я повільно закрила книгу й поклала її на стіл. За мить знову розгорнула, відшукала потрібну сторінку і тричі перечитала ключовий абзац.

«Рід Ігніс знищили під час Великого Очищення за наказом короля Тібальта Третього. Усіх носіїв магії вогню стратили, їхні землі поділили між чотирма великими родами, а згадки про Ігнісів вилучили з офіційних хронік. Магію вогню офіційно оголосили забороненою і проклятою».

Цікаво, а міг хтось з Ігнісів переміститися у мій світ заради порятунку життя? Тоді б моя теперішня вогняна магія раптом виявилася дальньою родинною спадщиною, що чотириста років тому переселилися в Київ і тихо там жили без будь-яких магічних проявів.

Три нещасні речення чітко описували моє ймовірне майбутнє з лякаючою точністю. Ігнісів знищили, їхню магію стратили разом з ними, пам'ять про рід заборонили, а саму вогняну стихію прокляли офіційним указом. Якщо тільки одна жива душа в палаці дізнається про мій маленький секрет, мене урочисто приєднають до моїх гіпотетичних предків.

У моїх долонях жила магія, заради знищення якої чотириста років тому вирізали цілий рід. Достатньо одній живій душі щось комусь шепнути не тому адресату, як на мене вже чекає вогняний фінал, обіцяний Сайреном у мій перший день. Тільки тепер до звинувачення в одержимості додасться звинувачення у володінні забороненою магією.

Ай, Оксано, ай краса яка! І що ж тобі в Києві спокійно не жилося?

Пляшечка ніфелу швидко опинилася в моїй долоні. Я довго її розглядала, потім перевела погляд на закритий корінець книги, потім на свої зовні нешкідливі руки і поступово сформулювала розв'язок проблеми у двох можливих варіантах. Варіант перший полягав у гордому сидінні в покоях аж до самого можливого арешту.

Варіант другий передбачав негайний візит до герцога з прямим запитанням: знав Сайрен про мою заборонену магію чи ні? Якщо знав, то в герцогській голові вже визрів якийсь хитрий план, і доступ до цього плану я хочу отримати ще зараз.

Обережно піднявшись з крісла, я обтрусила від пилинок спідницю і машинальним рухом перевірила свої пальці на наявність сажі. Тіло моє слухалося не надто охоче, адже післяобідня слабкість дотепер пам'ятала ранкову кровотечу і мстиво підкошувала кроки. Продовжувати сидіти в покоях без відповідей моя нова рішучість категорично не дозволяла.

Тому, ваша світлосте, сподіваюся вашій герцогській величності, чи як вас там величають, вже добряче гикається! Я вирушаю на персональну розмову з вами, і ви мені все розкажете самі.