5.2

Після ради я нарешті вдихнула на повну. Марта розшнурувала корсет, і перша глибока порція повітря миттєво обернулася задушливим кашлем. 

Обід Марта принесла особисто, прямо з кухні, з якої вона сьогодні не спускала пильного ока. Кожну страву я ретельно перевірила ніфелом, усе виявилося чистим, тож тарілка порожніла з неймовірною швидкістю. Марта спостерігала за моїм апетитом з легким здивуванням.

— У вас повернувся апетит, леді?

— Апетит повернувся відразу після прощання зі знаряддям тортур, яке ви ласкаво називаєте корсетом. Марто, як ви цю збрую взагалі носите?

— Я таке не ношу, леді. Покоївкам подбна розкіш не дозволена.

— Розумні жінки, що не кажи.

Після обіду в покоях запанувала тиша, і настав час зайнятися справою, яку відкладала вже четверту добу поспіль.

Книга Сайрена про ритуали перенесення душі чекала на столі розгорнутою на потрібній сторінці. Двохсотрічний випадок я перечитувала вшосте, і подробиці нарешті склалися в чітку картину: жінка з іншого світу потрапила в тіло місцевої дівчини. Магія тіла перебудувалася під нову душу, і ця перебудова означала зникнення старої магії та народження нової, що належала душі, а не тілу.

Магія вогню жила тепер у моїх грудях. Іда впевнено назвала її вогнем, та мої власні навички поводження з нею дорівнювали нулю. У попередньому (київському) житті я успішно запалювала хіба газову плиту і нерви начальника! Навряд це можна вважати за досвід.

Я опустилася на товстий килим посеред кімнати. Витягнувши руки перед собою долонями догори, зосередилася на теплі, що жило в грудях від першого дня перебування тут. 

Нічого не відбувалося. Хвилина спливала за хвилиною, а долоні вперто залишалися порожніми. Тепло всередині чекало на щось незрозуміле. Можливо потрібне слово-активація? 

— Ну давай, — прошепотіла своїм пальцям. — Сьогодні зранку ти влаштувала показове шоу з чашкою Іди і трьома свічками. Тепер ти мовчиш? Серйозно?

Тепло ворушилося ледь-ледь. Немов кошеня повернулося на слабкий звук і знову застигло. Я спробувала відтворити в пам'яті ранкову сцену: холодну чашку Іди на столі, скептичний погляд Дейна, пильну увагу Сайрена. Моє тіло тоді тремтіло від страху, від азарту і від впертого бажання не осоромитися перед радою.

Долоні потеплішали.

Думки перескочили до справжньої Ейлін. Молодша Кассель сиділа в цих самих покоях, писала у щоденнику про зникнення магії та не здогадувалася, що хтось спокійно труїть її, підкупає її ж слуг і по крапельці забирає її силу. Справжня спадкоємиця дозволяла таке поводження зі своєю персоною через страх, через самотність, через відсутність хоч одної руки допомоги в проклятому палаці, аж поки не стало пізно.

Під ребрами прокинулася гаряча знайома злість. Точнісінько таку злість я плекала в собі, коли київський начальник скидав на мене чужі звіти з коронною реплікою «ви ж розумієте ситуацію». Щоправда, тоді ставкою виступали моя премія і нерви, а в палацовому варіанті на кону стояло дещо набагато важливіше!

Вогонь вибухнув у долонях.

Маленькі язики чистого полум'я піднялися над пальцями, жовтогарячі, з блакитними серцевинами. Ну точно як в газовому котлі! Вогонь випромінював жар, але шкіра чомусь не реагувала болем на власне горіння. Мабуть тому, що по-справжньому не горіла. 

Божечки, це ж МАГІЯ! Я чаклую!

Секундою пізніше свічка на каміні голосно луснула.

Віск бризнув на полицю каміна, маленький гарячий шматок гепнувся мені на передпліччя з відчутним опіком, і полум'я в долонях злякано померло слідом за моїм вереском. 

— От лайно, — ляпнула я вголос і одразу прикусила язика.

У двері постукали.

— Леді Ейлін? Я почула гучний звук! — перелякана Марта вже переступала поріг. Її розширені від тривоги очі одразу зупинились на мені

— Все добре, Марто. Впустила свічку.

Марта оглянула воскові патьоки на каміні і перевела погляд назад на мене. Мовчазний вираз її обличчя однозначно повідомляв: свічки не вибухають на камінні від акуратного падіння, ми з вами обидві це розуміємо, та коли леді каже «впустила», то нехай буде «впустила».

— Я приберу, леді.

— Дякую, Марто. І ще одне маленьке прохання.

— Так?

— Якщо хтось запитає про сторонні звуки з моїх покоїв, нічого особливого не відбувалося. Просто свічка впала з полиці, а я злякалась від несподіванки.

— Зрозуміло, леді.

Покоївка вийшла до коридору по ганчірку, повернулася за хвилину і мовчки взялася за віск. На порозі Марта раптом затрималася, тримаючи брудну ганчірку подалі від чистого фартуха.

— Леді Ейлін?

— Так?

— Раніше з ваших рук полум'я не виривалося.