Розділ 5

У залі сиділо чотирнадцятеро людей, і всі чотирнадцятеро голів повернулися до мене одночасно. Театральна публіка очікує на сцені або геніальної гри, або гучного провалу, і мене розглядали саме з таким нетерплячим інтересом.

Зала витягнулася прямокутником, з одним довгим столом посередині для членів ради і двома високими кріслами на підвищенні — для мене й для Сайрена. Три вузьких вікна виходили на внутрішній двір, і ранкове сонце падало в них під ідеальним кутом, старанно освітлюючи рівно половину зали й залишаючи другу половину в м'якій тіні. Я подумки готова поставити п'ять моїх монет на те, що цю світлову композицію тут придумали навмисно: членам ради видно кандидатку в повній красі, а кандидатці видно хіба що їхні маківки.

До свого крісла я йшла повільним кроком і подумки звіряла обличчя з нотатками Сайрена.

Лорд-радник Морвен займав центральне місце і випромінював ауру людини, яка все для себе давно вирішила і прийшла виключно для формальності. Сивий бородань з темним високим коміром неквапливо перебирав папери на столі. Пан лорд-радник вочевидь приділяв своїй рослинності більше ранкової уваги, ніж я своєму волоссю за весь поточний тиждень.

Лорд Тавіс займав місце праворуч від Морвена — старий сивий сухостій у ще древніших замкових стінах. Глибші зморшки старого лорда перехрещувалися дрібнішими зморшками у цілу вересову сітку, зате з-під сивих брів дивилися напрочуд гострі й ясні очі. Контраст старечого обличчя з пильним поглядом примусив мене подумки пообіцяти собі: я не перебиватиму його оповідь про Кроненбурз ані півсловом, навіть якщо вона розтягнеться на цілий день!

Леді Елеонора Крейн виявилася єдиною жінкою за столом, окрім самої леді Хільди. Її губи стиснулися у вузьку лінію, очі звузилися, а волосся вона стягнула на потилиці з такою силою, що шкіра на її скронях помітно натягнулася. Нотатки Сайрена характеризували цю пані однозначно: педантична, ненавидить порушення протоколу, ставить питання заради самого процесу.

Леді Хільда Веларді, двоюрідна тітка Сайрена, жінка за шістдесят, мала коротко стрижене кучеряве срібне волосся родинного сайренівського відтінку. Її мовчазний погляд повний обурення зміряв мене з ніг до голови. Ідеальні господині оглядають несподівану пляму на святковій скатертині приблизно цим поглядом.

Решта гостей складалася з лордів і радників, чиї імена я зазубрила напам'ять, але впізнати їх за описом вже не могла. Я подумки молилася усім богам одразу, щоб уникнути прямого звертання до когось конкретного, оскільки переплутати барона Гранта з лордом-розпорядником Маттіасом означало б провал, який не покриє навіть герцогський авторитет Сайрена.

Я сіла в своє крісло. Сайрен опустився поруч, праворуч від мене. Його крісло розташовувалося на трохи вище мого. Навіть меблі в цьому палаці мали сувору ієрархію! 

Руки я скромно поклала на коліна, спину випрямила, очі опустила на рівень поверхні столу. 

«Ти — Ейлін, — повторювала я собі внутрішньою мантрою. — Ти перелякана, тихенька, маленька мишка. Тебе тут не помічають. Миші виживають серед котячої зграї виключно завдяки своїй непомітності, тому стискайся до розміру мишачого нігтя і дихай так тихо, щоб тебе взагалі не почули».

— Леді Ейлін фон Кассель, — розрізав тишу сухий офіційний голос Морвена. — Рада роду Веларді вітає вас і бажає знати, чи готові ви відповісти на запитання, передбачені протоколом заручин.

Я обережно підняла погляд — повільно, з натугою, з усіх сил зображуючи, яких неймовірних зусиль мені коштує подивитися в очі високому зібранню.

— Так, лорде-раднику. Я готова.

Свій голос я стримувала на рівні майже шепоту, оскільки Ейлін природно говорила саме так. Рада неминуче нахилилась вперед, щоб розчути мої слова, і в цьому прихованому маневрі я усвідомила свою першу маленьку перевагу: увагу залу я контролювала, не піднімаючи голосу ані на пів ноти.

Морвен задоволено кивнув і розгорнув важкий сувій з воскових печаток і шовкових стрічок. Я подумки відзначила, що бюрократія в цьому світі поставлена на такий самий серйозний конвеєр, а замість електронних підписів і PDF-файлів тут практикують віск і пергамент.

— Перше питання. Леді Ейлін, чи вступаєте ви в цей союз за власною волею, без примусу чи тиску?

«Її просватали у чотирнадцять років, — гірко подумала я. — Два місяці труїли, досі контролюють через кулон, що не знімається з шиї. Ейлін, мабуть, просто мріяла вступити в цей союз. Я теж не маю бажання, шановний лорде-раднику, але не хочу бути спаленою!»

— Так, лорде-раднику, за власною волею.

Морвен поставив у своєму сувої якусь позначку. З мого місця точно розгледіти її не вдалося.

— Друге питання. Чи визнаєте ви зобов'язання роду Кассель перед родом Веларді, включно з передачею прав на спільне управління землями Кассельхайм згідно з договором 1147 року ери Другого Місяця?

«Ніякісінького поняття не маю про 1147 рік ери Другого Місяця, — запанікувала я подумки. — А сказати зараз „перепрошую, а можна детальніше?“ означає розвалити мою ідеально (або ні) побудовану Ейлін одним запитанням до самого фундаменту».

— Визнаю.

Морвен поставив ще одну позначку.

— Третє питання. Чи підтверджуєте ви свій магічний статус як представниця роду Кассель і носій магії крові відповідно до родової лінії?