4.3

Сон все одно не затримався надовго. Думки роїлися в голові, насилали кошмари, і через них я щогодини прокидалася в холодному поту, примерзаючи спиною до вогких простирадл. Мокра сукня давно віддала свою вологу постелі, і простирадло піді мною перетворилося на прохолодне болото. Герцогська накидка зверху рятувала від холоду зовні, але знизу мене проймало сирістю кожного мокрого пасма волосся, що залипло на шиї. Після чергового марення я здалася і припинила спроби заснути.

У темряві я лежала й прокручувала вечір у голові — кадр за кадром, деталь за деталлю, — і з кожним повтором нова дрібниця доводила мене до сказу.

Він чекав три ночі. Три довгі ночі герцог мовчки спостерігав за моєю метушнею. Отже з першого дня, коли я поцупила одяг, Сайрен про все знав і не зупинив мене. Він терпляче спостерігав за мухою під склянкою і чекав мого удару об скло. Найгірше: герцог навмисно дозволив мені дійти до провулку, дав смак свободи, дав повірити у власну перемогу, і з'явився тієї самої миті, коли моя надія злетіла найвище, щоб розчарування вдарило з розгону.

Існував, щоправда, й інший варіант. Можливо, герцог насправді щиро сподівався, що я знайду спосіб втекти? Тому слідкував, але не втручався. Мовляв, я не можу піти на таке, а ця припарена цілком собі, нехай спробує. Але ж все одно здається не логічно і тупо. 

«Я завжди вас знайду», — крутилося в моїй голові його обіцянка. 

Тут я подумки себе зупинила. Романтизувати свого тюремника я не збиралася. Стокгольмський синдром — медичний діагноз, а не літературний жанр, і поповнювати статистику пацієнтів у мої найближчі плани не входило.

Я перевернулася на інший бік, здригнулася від холодної плями, куди попала щока, і дала собі чітку настанову: завтра — останній день підготовки, завтра я маю стати Ейлін, завтра рада, і для всього цього мені конче потрібно виспатися.

Замість сну я лежала й подумки уявляла, як герцогський голос вимовляв моє справжнє ім'я. 

Дурепа!

Розлютившись на власну голову, перевернулася на спину й почала подумки повторювати імена членів ради, їхні титули та алергії. На лорді Тавісі з його смертельною алергією на мигдаль сон нарешті зглянувся і накрив мене з головою. 

Снів не було.

Зранку мене розбудив стук у двері. Я сіла в ліжку і скривилася: сукня задубіла, волосся перетворилося на солом'яне гніздо, а мокрі простирадла під пальцями приємних асоціацій не викликали. На порозі стояла Марта з тацею. Я ретельно перевірила кожну страву ніфелом, з'їла все до крихти і поступово повернулася до стану притомної людини.

Потім підійшла до дзеркала й ледь не розсміялася в голос.

З гладкої поверхні на мене витріщалося дивне створіння. Подряпані коліна рясно прикрашали синці всіх відтінків синього й фіолетового. Брудні ступні хизувалися свіжим порізом на лівій п'яті. Волосся створіння зав'язалося у вузли і стирчало з голови в усі сторони світу одночасно, натякаючи на моє близьке знайомство з місцевою шипшиною. Темні тіні під очима додавали моєму обличчю хворобливого шарму. 

Марта перевела погляд на розстелене ліжко, і її обличчя витягнулося. Вологе пом'яте простирадло говорило саме за себе.

— Леді Ейлін, ви у вологому лягли?! — її голос підскочив на півоктави вище.

— Вночі вийшла подихати повітрям і спіткнулася в саду. Темно, знаєте. А як повернулася — розпалювати камін сил не було.

— А коліна?! Боги, що у вас з колінами?!

— Спіткнулася від душі.

— У саду?! Вночі?! Що ви взагалі там робили?!

— Марто, я ціную вашу турботу, але гаряча ванна мені зараз потрібна значно більше за лекцію.

Вона повільно перевела погляд з мене на чорну накидку на кріслі, потім з накидки знову на мене, і в глибині її очей короткою блискавкою мелькнуло питання, яке Марта героїчно проковтнула разом зі своїм обуренням. Я подумки подякувала Богам обох світів за її витримку.

— Я приготую ванну, леді. І постіль переміню. І камін затоплю. І трави заварю, бо ви собі, богами клянуся, застудитеся до смерті.

Замкова ванна заслуговувала окремої поеми. Я її зацінила ще в перший день, як побачила. Величезна мідна посудина на ніжках у формі звіриних лап стояла в окремій кімнаті й наповнювалася водою з справжнісінького крана, який, на мій превеликий подив, стабільно працював. Гаряча вода з магічно підігрітих труб струменіла цілодобово. Марта пояснила цю технологію настільки буденним тоном, з яким бабусі на селі зазвичай розповідають про роботу звичайного кухонного казанка, і я з прикрістю визнала, що цей середньовічний світ має принаймні одну вагому перевагу над моєю київською квартирою, де воду безжально вимикали кожного липня на три тижні.

Я стягнула з себе задубілу сукню, відклеїла її від шкіри з відчутним зусиллям і занурилася у гарячу воду по підборіддя. Шкіра пекуче відгукнулася на перепад температур, тепло обережно торкнулося моїх нервів і принесло з собою несподіваний спокій, хоча справжнім спокоєм його назвати складно. Гаряча вода розслабляла мої м'язи, що з першого кроку в цьому світі стояли натягнутими до дзвону тятиви. Щоправда, варто залишити цей острівець спокою, як все поверталось назад. 

Я занурила голову під воду, і з мокрого волосся повільно вимивався нічний сад, брудна калюжа, темний провулок і упертий запах герцогської накидки.