3.3

Тому я зробила те, до чого вдавалася все своє життя, коли опинялася в глухому куті: поставила на чесність і сподівалася на краще.

— Та що казати, — повільно сказала я й набрала повітря в груди, бо далі йшли слова, після яких повернути назад вже нічого не вийде. — Я прокинулася в цьому тілі вчора ввечері, під час балу. Я не знаю, як сюди потрапила, і не знаю, де справжня Ейлін. Я пам'ятаю інше життя, інший світ, інше ім'я. Але я не демон, не ворог і не загроза. Я — людина, яка опинилася в чужому тілі й намагається вижити.

Тиша після цих слів тривала так довго, що у мене встигла промайнути думка: якщо зараз покличуть охорону, до дверей я навіть не добіжу в цій спідниці.

Сайрен опустив руки, відступив на крок і сів на край столу. Цей звичайний людський жест чомусь не в’язався в моїй голові з тим, як він би мав себе поводити. Хоча, можливо я упереджена просто  маю стереотипне бачення герцогів.

— Інший світ, — задумливо повторив герцог.

— Так, інший світ.

— Яка у вас магія?

— Магії в моєму світі не існує.

— І ви потрапили сюди. Яким чином?

— Я заснула. Просто заснула на дивані, перед таким... пристроєм, що показує рухомі зображення. І прокинулася тут, а Марта била мене по щоках.

Сайрен дивився на мене, і на його гарному обличчі читалася суперечність: не вірить, але й пояснити інакше не може. І ця розгубленість грала мені на руку, бо герцог Веларді потребував пояснень, я вже встигла це зрозуміти.

— Пристрій, що показує рухомі зображення, — ці слова він повторив повільно, зважуючи кожне на язиці.

— Так. Ми називаємо його... неважливо. Це не магія, це техніка.

— У вашому світі техніка замінює магію, — Сайрен промовив це ствердженням, і мені залишилося лише кивнути.

Потім він замовк, потер перенісся великим та вказівним пальцями — жест, знайомий мені по нескінченних нарадах із втомленими колегами, — і деякий час мовчки стояв, роздивляючись килим під ногами.

— Як вас звати? Справжнє ім'я назвіть.

Питання мене не здивувало, але відповідь застрягла в горлі. Дати йому ім'я означало дати зброю, бо ім'я дає контроль. Але моя таємниця і так уже лежала в його руках, і одне ім'я ситуацію не погіршить.

— Оксана.

— Ок-са-на, — герцог вимовив по складах. — Ніколи такого імені не чув.

— У моєму світі воно досить поширене.

— Ваш світ, я бачу, має багато чого, чого не має наш. — Сайрен встав зі столу, смикнув манжети й випрямився на повний зріст. — Ось що я вам скажу, Оксано. Через три дні рада роду проведе формальну бесіду з моєю нареченою. На цій бесіді будуть люди, які шукатимуть будь-яку підставу оголосити шлюб недійсним, тому що половина двору не хоче бачити рід Кассель поруч із родом Веларді.

— Чому не хоче?

— Тому що разом ми занадто сильні. А слабкі королі не люблять сильних герцогів.

Під час цих слів герцог швидко й різко пройшовся по кімнаті, і мені доводилося повертати голову, щоб не випускати його з поля зору.

— Якщо вони зрозуміють, що ви не Ейлін, вони не відправлять вас додому. Вони спалять вас, оголосять рід Кассель проклятим і заберуть усі їхні землі. Це означатиме війну, а мені війна не потрібна.

Та що його заціпило на цьому вогнищі?! Якщо таким чином він хотів мене залякати, то йому не вдалося — бо я вже й так доволі сильно боялася.

— Що вам потрібно? — запитала я й сама здивувалася, бо голос прозвучав рівніше, ніж я сподівалася.

Герцог зупинився переді мною й склав руки на грудях.

— Мені потрібна жива здорова наречена, яка пройде бесіду з радою й не викличе підозр. Мені потрібно три дні, щоб з'ясувати, що з вами сталося й чи можна це виправити. І мені потрібно, щоб ви робили те, що скажу: мовчали, коли треба мовчати, і не вимовляли слів із чужих мов.

Сайрен пропонував угоду. Чистий практичний розрахунок керував кожним його словом: він не видає мене — я граю роль.

— А якщо це не можна виправити? — запитала я. — Якщо ні я не зможу повернутися, ні Ейлін?

— Тоді ми вирішимо це, коли настане час.

— «Вирішимо» — дуже розмите слово, герцоге.

Щось промайнуло на його обличчі. Куточок губ ледь дрогнув і одразу завмер.

— Ви торгуєтесь зі мною, — Сайрен ледь нахилив голову й примружився. — Ейлін ніколи зі мною не торгувалася.

— Ейлін вас боялася. Але не я.

— Ви поводитесь необачно.

— Можливо. Але я вже в чужому тілі, у світі, де існує магія крові, два місяці, і мене збираються одружити з людиною, яку я знаю менше доби. На цьому фоні необачність мене мало турбує.

Якусь мить Сайрен мовчки мене розглядав. Потім відвернувся й пішов до дверей.

— Три дні, — кинув, не обертаючись. — За цей час ви маєте навчитися бути Ейлін так, щоб ніхто не засумнівався. Марту я пришлю з усім необхідним: імена, родинні зв'язки, звички, манера мовлення. Вивчіть і зазубріть.