3.1

Сайрен кивнув — одним коротким рухом, не роздумуючи. Це рішення він явно прийняв задовго до моєї появи в кімнаті.

Морвен встав і вийшов, тихо зачинивши за собою двері. Ми залишилися втрьох — я, Сайрен і пані Іда, яка вже підводилася зі стільця зі жвавістю, якої я від неї не чекала.

— Дайте руку, — сказала вона.

Я простягнула праву, а побиту синцями ліву сховала на колінах під столом.

Іда взяла мою руку обома долонями. Її шорсткі теплі пальці обхопили зап'ястя й зосереджено натиснули. Вона нахилила голову й до чогось прислухалася, і це «щось» точно не стосувалося пульсу, бо слухала вона занадто довго й занадто уважно.

Потім вона нахмурилася, і мій шлунок зробив сальто.

Я стежила за її обличчям і стискала зуби, щоб не видати ні звуку. Але серце калатало так гучно, що його, мабуть, було чутно в коридорі. Іда повернула мою руку долонею вгору, великим пальцем провела лінію від зап'ястя до ліктя й зупинилася на згині.

— Покажіть іншу руку.

Я завагалася на коротку мить, бо будь-яка затримка привернула б більше уваги за самі синці, і поклала ліву руку на стіл.

Іда мовчки її оглянула. Її погляд затримався на шрамі, пройшовся по слідам синців.  Обличчя жінки не змінилося, але пальці на моєму зап'ясті стиснулися трохи сильніше.

— Давно це?

— Вже не болить, — сказала я, бо це залишалося єдиною доступною мені правдою: чужі старі травми справді не завдавали болю.

Іда відпустила мою руку й швидким впевненим рухом поклала долоню мені на лоб. Тепло пройшло крізь шкіру й густо розтеклося вглиб, повільно заповнювало голову зсередини й спускалося нижче, у груди. Відчуття дивно розтікалося, але боляче не було, і я примусила себе нерухомо сидіти, поки Іда не закінчила.

Через десять секунд вона забрала руку і сіла назад у крісло. Потім подивилася на Сайрена.

— Ну? — запитав він.

— Фізично вона виснажена. Погане харчування тривало щонайменше місяць, а може, й два. Рівень заліза в крові занижений, м'язовий тонус ослаб. Їй потрібна нормальна їжа й відпочинок.

Сайрен мовчки чекав продовження й нетерпляче постукував пальцем по підлокітнику.

— А магічно?

Іда взяла свою чашку, відпила ковток і поставила назад. Її пальці ледь помітно тремтіли.

— А от з магією все складніше. Я такого ніколи не зустрічала.

Мені перехопило дихання. Я стиснула пальці під столом і втримала спокійний вираз обличчя, або принаймні сподівалася, що втримала. Здається, мені труба!

— Поясніть, — сказав Сайрен, і в кімнаті стало тихіше.

— Леді Ейлін завжди мала слабкий магічний канал. Рід Кассель спеціалізується на магії землі: вони пришвидшують ріст рослин, зміцнюють камінь, дрібниці, якщо чесно. У Ейлін канал працював нестабільно й ледь відчувався. Я перевіряла її два роки тому, і тоді його вистачало хіба, щоб запалити свічку.

— А тепер?

Іда подивилася на мене й зіщулилася. Її знайомий вже погляд-рентген немов намагався влізти аж під шкіру.

— Тепер канал працює на повну потужність. Потік тече сильний і глибокий, і він не належить до магії землі. Це щось інше, і я поки не впевнена, що саме.

Тиша повисла в кімнаті й тривала довше, ніж мені хотілося б. Сайрен дивився на мене й мовчав. В його очах щось спалахнуло, здавалося він перебирав варіанти, і я розуміла, що він ось-ось зробить висновок, який мені не сподобається.

— Леді Ейлін, — сказав він нарешті, — чи є щось, про що ви хотіли б мені розповісти?

Мені кінець. Мені кінець. Мені кінець!

Я подивилася йому в очі. Тримала погляд секунду, другу, третю. Ейлін, мабуть, опустила б погляд після першої — і мені доводилося балансувати між «занадто інша» та «впізнаванна».

— Я погано почувалася останнім часом, — сказала я, обережно підбираючи кожне слово. — Можливо, хвороба вплинула на магію. Я чула, що таке трапляється після тривалого стресу, коли організм перебудовується.

Це звучало логічно. Я принаймні сподівалася, що звучало логічно. Пані Іда подивилася на мене й стиснула губи. Вона мені явно не вірила, але ще зважувала, чи варто тиснути далі.

— Стрес не змінює тип магії, — сказала вона.

— А що змінює?

“А що змінює?” — я подумки передражнила сама себе. Та яка в біса тепер різниця?! Оксано, тобі торба! Зараз вони тебе скрутять і кинуть у в’язницю або на вогнище, або кудись, куди кидають таких ідіоток як ти!

— Небагато речей. Ритуали деякі змінюють. Одержимість демоном змінює. Або... — вона замовкла й скосила погляд на Сайрена.

— Або що? — запитала я, хоча вже заздалегідь готувалася до поганої відповіді.

— Або коли в тілі живе інша душа.

Камін горів так само, сонце світило через вікно, пилинки кружляли в променях. Нічого в кімнаті не змінилося, але мені здалося, що світ зник і що все навколо скував крижаний холод. 

Ось і моя зупиночка. Цікаво, а якщо прямо зараз вибігти звідси, я зможу втекти?