2.4

У коридорі Дейн гучно видихнув і притулився спиною до стіни.

— Ну, для першої ранкової зустрічі з Сайреном — пройшло непогано.

— Це ви називаєте «непогано»?

— Він дав вам ніфел. За мірками мого брата це практично освідчення в коханні. — Дейн усміхнувся й відштовхнувся від стіни. — Зазвичай він просто дивиться на людей, доки ті самі не тікають.

Я стиснула пляшечку в долоні. Холодне скло впиралося в пальці, прозора рідина коливалася всередині. Мій перший подарунок у новому житті — детектор отрути. Романтично, нічого й додати!

Дейн привів мене до малої їдальні. Камін у кутку потріскував, і від нього тягнуло смолистим теплом. Єдине вікно виходило в сад. За склом зеленіли кущі й чіплялися за ґрати троянди. Стіл на шість осіб стояв посередині, і хтось розставив на ньому тарілки: фрукти лежали горкою, нарізаний хліб тіснився поруч із шматками сиру й м'ясною нарізкою. Два глечики стояли на краю: один із водою, другий із чимось бурштиновим, що пахло яблуками.

Я сіла, відкоркувала пляшечку й капнула дві краплі у воду. Рідина залишилася прозорою. Капнула в сік — теж залишився чистим. Капнула на шматок сиру — нічого не змінилося.

Дейн сидів навпроти, підперши рукою щоку, і з непідробним інтересом за мною спостерігав.

— Усе чисте?

— Здається, так.

Втім, майнула думка, що раптом цей ніфел теж така собі подоба отрути? Звідки мені знати знав Сайрен що Ейлін труїли чи ні? Але ж не їсти теж поганий варіант. Так я сконаю раніше, ніж мала б! Доведеться все ж довіритись цьому герцогу.

— Чудово. Тепер їжте, бо Сайрен мене вб'є, якщо ви десь у коридорі знепритомнієте.

Я обережно відкусила сиру. Потім узялася за теплий хліб із хрусткою скоринкою, потім — за фрукти. Солодкий сік потік по підборіддю, довелося витиратися зворотною стороною долоні. Після доби голодування тіло відгукувалося на кожен шматок: руки перестали дрібно тремтіти, ватяний туман у голові розвіявся, а шлунок нарешті припинив скручуватися.

Я жувала й прокручувала в голові все, що сталося в бібліотеці. Сайрен на мій натяк про отруту навіть не здригнувся — просто відкрив шухляду й простягнув мені ніфел. Або він давно чогось подібного чекав, або він знав більше за мене. Жоден із цих варіантів мені не подобався.

— Дейне, — я поклала хліб на тарілку.

— М-м? — він жував яблуко й питально підняв брови.

— Ваш брат... Він так до всіх ставиться?

Дейн перестав жувати. Повільно проковтнув і подивився на мене, і вперше за весь ранок посмішка зісковзнула з його обличчя.

— Мій брат нікого не любить, — сказав він і помовчав. — Принаймні так, щоб хтось це помітив.

Він встав і відсунув стілець.

— Мені треба йти, тренування з капітаном Рейсом. Але, Ейлін...

— Слухаю?

— Ви змінилися. Не знаю, чому, але залишайтесь такою, як зараз. Ви стали цікавішою. Раніше ви зі мною взагалі не розмовляли. Просто сиділи й дивилися в підлогу.

Він розвернувся й пішов, а я залишилася за столом із шматком хліба в одній руці й пляшечкою ніфелу в іншій.

Дивилася в підлогу й не розмовляла? Із кожним таким шматочком мені ставало тривожніше. Щасливі люди погляд не ховають.

Я допила воду, встала й випрямила спину.

За Ейлін мав хтось заступитися. А мені потрібні відповіді. І якщо заради нас обох мені треба дивитися кожному тут у вічі й капати ніфел у кожну тарілку, я саме це й зроблю.