Я не ваша леді!

2.3

Бібліотека Веларді займала весь третій поверх лівого крила. Полиці з книгами тягнулися від підлоги до стелі, пересувні драбини стояли на рейках, круглі вікна пропускали рівне бузкове світло. Одразу захотілося залишитися тут назавжди.

Книг тут зберігалися тисячі. Товсті фоліанти тіснилися на полицях поруч із тонкими зшитками, сувої лежали в циліндричних футлярах, а на столах хтось розгорнув карти й притиснув їх каменями по кутках.

— Ого, — вирвалося в мене, перш ніж я встигла закрити рота.

Дейн засміявся.

— Ви так говорите, що можна подумати, ніби вперше бачите бібліотеку.

— Саме таку величезну? Так, вперше.

Я пішла вздовж полиць і пальцями провела по корінцях. «Атлас королівства Ельдор», «Закони магічного двору, том IV», «Ритуали великих родів: повний реєстр», «Анатомія закляття: від структури до практики»...

Біля одного зі столів я зупинилася. Велика кольорова карта покривала всю стільницю й зображувала королівство Ельдор — п'ять великих родів ділили між собою територію, і кожен позначав свою частину гербом. Веларді розташовувались на півночі і мали герб у вигляді півмісяця та зірки. Кассель займав схід, на гербі стояв олень. Ще три роди розділили між собою південь, захід і центр.

Нахилилася ближче й помітила дрібні олівцеві позначки. Хтось обвів кілька точок на кордонах і з'єднав їх лініями. Поруч гострим стрімким почерком хтось дописав цифри, дати й поставив знаки питання.

— Не чіпайте.

Голос пролунав ззаду, і я, мов вжалена, відсмикнула руку від карти.

Сайрен стояв у проході між полицями. Чорну сорочку він носив із закатаними рукавами, волосся розпустив. Без учорашнього парадного мундира він виглядав інакше, більш домашнім і приземленим чи що? На лівому передпліччі під шкірою тьмяно блищало щось синювате: руни чи татуювання, я розібрати не змогла. Але точно помітила, які ж там величезні роздуті вени! А які м’язи — м-м-м! Краса!

У руках він тримав книгу й чашку. І щось мене в цій чашці бентежило. Можливо, ледь вловимий запах чогось міцнішого за чай в повітрі. Цікаво, якби я зараз підійшла і сьорбнула прямісінько з його чашки, чоловік сильно б здивувався?

— Доброго ранку, — сказала я.

Сайрен не відповів. Він дивився на мене доволі допитливим поглядом і здавалося мовчки зважував кожне моє слово. Потім перевів погляд на Дейна, а Дейн у цю мить раптово зацікавився стелею.

— Дейне, я не пригадую, щоб просив тебе влаштовувати екскурсії.

— Технічно, ти і не забороняв.

Сайрен повернувся до мене.

— Ви не снідали.

Це прозвучало не питанням, а констатацією. Він знав. Волоски на моїх руках піднялися, і я стиснула щелепу: хтось із тих мовчазних слуг доповідав йому, що я їм і що не їм. То може він сам і віддав наказ, щоб Ейлін труїли?

— Я не голодна.

— Ви не їли й на балу, і зранку теж нічого не торкнулися. Плануєте повітрям харчуватися?

— Я планую харчуватися тоді, коли буду впевнена в якості їжі.

Дейн перестав розглядати стелю. Сайрен повільно й беззвучно поставив чашку на стіл.

— Що це означає?

— Ви мене почули.

Сайрен зробив крок до мене. Я стояла біля його стола і відмовлялася відступати.

— Ви вважаєте, що вам загрожує небезпека?

Чоловік вигнув брову, втім здивування в його очах не читалося. Чи-то він хороший актор, чи-то насміхався наді мною таким чином. Готова закластися, що друге.

— Я вважаю, що обережність ще нікому не зашкодила.

— Обережність не шкодить. Параноя шкодить.

— Параноя починається там, де небезпека вигадана. Я поки не впевнена, що моя вигадана.

Сайрен мовчки дивився на мене. Я встигла порахувати до дванадцяти, перш ніж він повернувся до стола, відкрив шухляду й дістав маленьку скляну пляшечку з прозорою рідиною.

— Це ніфел, — чоловік простягнув мені пляшечку. — Дві краплі в будь-яку їжу чи напій. Якщо там є отрута — рідина почорніє.

Я подивилася на пляшечку, потім на нього.

— Звідки він у вас?

— Я завжди тримаю при собі.

— Ви перевіряєте свою їжу?

— Кожен прийом перевіряю. Вже вісім років.

Ага, і хто тоді з нас двох параноїк?

Я взяла пляшечку. Холодне скло лягло в долоню, прозора рідина блиснула на світлі.

— Дякую.

— Не дякуйте. Мені потрібна жива наречена.

— Ви вчора казали те саме.

— Бо це досі правда.