1.5

«Молодший брат», — здогадалась я.

Обережно ступивши вперед, я зупинилась біля підвищення. Спрямовані на мене три сотні поглядів відчутно тиснули, і під щільно затягнутим корсетом повільно сповзла холодна крапля поту, яку, дякувати Богу, ніхто не помітить. Мабуть, єдина перевага цієї конструкції! Бо хто знає, може в цьому світі за краплю поту виганяють з аристократів і відразу відправляють бомжувати на вулиці.

Сайрен впевнено простягнув руку долонею вгору й чекав. 

На мить, в мене майнула думка не брати його за руку. Підняти підборіддя, привселюдно відмовитись від заручин і зробити щось божевільне, як наприклад, утекти. Ото був би перформанс! Цікаво, тоді б герцог втратив свій холодний вираз обличчя? 

Але потім я згадала, що, взагалі-то не в своєму світі і що є ризик, що мені за такий вибрик ще й вбити можуть, тож ідея була відкинута. 

Пальці чоловіка міцно зімкнулись на моїх, коли я вклала свою долоню в його. Цікаво, це він нервував чи відчув шостим чуттям, які думки роїлися в моїй голові? А якщо він вміє читати думки?

Ще одна крапля холодного поту пробігла по спині, поки герцог вів мене на підвищення.

— Леді та лорди, — голос Сайрена гучно прокотився залом. — Дякую, що прийняли наше запрошення. Сьогодні ми оголошуємо заручини між родами Веларді та Кассель!

В голосі чоловіка звучали лише сухі нотки констатації факту здійсненої угоди. Я знала цей тон, бо сама не раз використовувала його на роботі. Схоже, до бідолашної Ейлін він не відчував анічогісінько ніжного чи щемливого. Клята крижина!

Гості заплескали, хтось салютував бокалом. Я підняла куточки губ у посмішці, яку давно навчилась робити на замовлення, ще на тих корпоративах, де треба було сміятись з жартів начальника. Ти ба, навіть в іншому світі навичка знадобилась!

Повільна, урочиста музика заграла знову. Люди рушили до середини зали, і крізь гул голосів до мене долинуло розуміння: від нас теж чекають танцю. От халепа!

Сайрен повернувся.

— Ви вмієте танцювати? — запитав він.

Ейлін, певно, вміла. Про мене цього не скажеш: я уявляла процес суто теоретично, як пілотування літаком. Десь треба тицьнути, десь потягнути, але навряд змогла б навіть завести двигун.

— Звісно, — впевнено сказала я. 

Дурепа! Треба було відмазатись, вдати нездужання і взагалі, знепритомніти. Але я не була певна, що в мене вистачить акторської майстерності, тож довелось сподіватися, що тут також спрацює м’язова пам’ять.

Сайрен вивів мене на середину зали. Одну руку поклав на талію, де корсет найщільніше облягав ребра, а другою тримав мою долоню. Ми стояли так близько, що я бачила шрам біля його лівого ока — тонку стару лінію, яку роки вже майже згладили.

— Дивіться на мене, — сказав він тихо, тільки для мене. — Слідкуйте за кроками. Я вестиму.

— Зрозуміло, — так само тихо відповіла я. — Ви завжди ведете?

— Завжди.

Музика підхопила нас. Я зробила перший крок, і — О, хвала небесам! — ноги Ейлін знали, що робити. Рухались самі, вгадуючи ритм, а я подумки дякувала дівчині, чиє тіло зайняла, за роки танцювальних уроків. 

Ейлін, де б ти не була, знай, що ти крута!

Ми кружляли залою. Я дивилась йому в очі бо він так сказав, і тому що відвернутись означало б показати, що мені страшно. Хоче мені страшно, чорт забирай! Але ж не демонструвати це на публіці. 

Він дивився у відповідь уважно й холодно, так немов шукав у моєму обличчі щось, чого ніяк не міг знайти.

— Ви тримаєтесь краще, ніж зазвичай, — байдуже проронив герцог, обертаючи мене в танці.

— Дякую.

— Це був не комплімент.

— Я здогадалась.

Права брова чоловіка ледь помітно здригнулась. Єдиний прояв емоції, який він собі дозволив. Я подумки занотувала: права брова — він здивований. Не знаю на біса мені ця інформація, але хай краще буде, ніж не буде.

Танець скінчився. Схвально заплескавши, зала знову загомоніла. Відпустивши мою руку, Сайрен коротко кивнув. Рішуче розвернувшись, герцог попрямував до групи чоловіків із серйозними обличчями. Жодного разу не озирнувшись, він одразу включився в розмову. 

Який романтик, прямо як в кіно! Хай би йому живіт прямо зараз скрутило!

Я лише розгублено кліпнула. Ну чудово! А мені що далі робити?