Я не в своїй казці

Розділ 4. Вибір

Хлопці ще довго не могли заснути. Лежали в темній каюті і балакали.
- Навчи мене якоїсь магії. Наприклад ставати драконом
- Тобто навчити?
- Ну це ж як читати чи писати, чи танцювати. Треба щось зробити і стаєш драконом
- Дурниці. Це зовсім не так. У нас є по різному. Я з роду драконів. Рід передається по батькові. Батько дракон. Батько батька дракон. І батько бать...
- Не треба продовжувати. Я уловив ідею. То навіщо я їду вчитись магії з такими варіантами? Мій батько інженер, наприклад.
- От я і не знаю навіщо ти їдеш і який в тебе план. Може сам магічний світ визначить хто ти там є?
- Тобто це зовсім не мій вибір ким стати?
- Тобто, не твій вибір? Тут я зовсім не розумію про що ти. Дракон, маг чи перевертень, чи джин - це декорації, набір плюсів і мінусів які.... ну які не визначають хто ти є. Вони визначають лиш почерк, яким ти пишеш свою історію життя. Але не сам текст.
- Та ні. Ну од дивись. Там коло входу в базу я побачив тебе і злякався. А якби я теж був великим драконом, то я б не боявся. Я був би сильнішим і значить сміливим.
- А якби ти переміг дітваків в дитячому садочку, ти б собою пишався? Своєю силою і хоробрістю?
- Нє. Ну це інакше. Це ж діти
- Ну добре, злого карлика? Або щура?
- Я колись забив щура капцями. Ні, я не відчував себе переможцем чи героєм. Я себе якось неприємно відчував.
- От і я про це. Тай для дракона, завжди знайдеться більший дракон. Он навіть Манта зараз лежить в товщі іонного океана, бо в поясі астероїдів йому зустрілась більша риба.
- Цікаво чи він нас не слухає зараз?
- То можемо його ще раз спитати про причал, або пояс астероїдів
Хлопці обоє засміялись. Побажали один одному добраніч і ще довго тихенько підхихикували.
- Добраніч Манта - крикнув Артур
- Добраніч Манта - крикнув Арам
- Добраніч Артур та Арам - долинуло з командирської рубки - засинайте, вам ще завтра на мене пластир клеїти

* * *

Їдальня була біла і овальна. Посередині стояв овальний стіл та три крісла. Справа від входу був бокс з невеличким екраном. Арам стояв і листав зображення, не знаючи що вибрати. Підійшов Артур.
- Щось уже обрав?
- Ні, тут страви якісь незрозумілі мені. Я не їв нічого схожого.
- Дай гляну... Гм... Тут земні страви. Французька кухня, німецька, українська... загальноєвропейська. Млинці з абрикосовим джемом? Деруни зі сметаною?
- Давай і те і те. Спробую.
За кілька хвилин їжа опинилась в боксі. Хлопці сіли за стіл.
- Артур, ти щось будеш їсти? Ти собі нічого не взяв.
- Ні, я щось хвилююсь. Зараз треба буде знов виходити за борт. А якщо мене знов перетворить на дракона? Треба тоді виходити без скафандра. А якщо не перетворить? Я ж не розумію що тоді сталось. Я не можу цим керувати.
- Ну а якщо я сам вийду. Думаєш я не справлюсь з пластирем? Наріжемо на смужки потрібного розміру в вантажному відсіку, такі щоб я міг підняти. Тай буду тягати їх по черзі назовні.
Пролунав звук "дін-дон". Двері відчинилися і в зал ввійшла голограма чоловіка. Чоловік був високий, чорношкірий. З чорним кучерявим волоссям, в сріблясто синьому комбінезоні.
- Це я Манта. Мені набридло бути невільним свідком розмов, куди мене не звуть. Тож я буду тут між вами голограмою. Ви можете мене покликати в любий момент просто гукнувши
- Ей, то ти все одно будеш нас чути
- Я буду чути, та не вслухуватимусь
- Тоді норм. Що ти думаєш про це все?
- Про що?
- Я не знаю як мені виходити за борт. Я порву скафандр якщо перетворюсь на дракона, або помру якщо не перетворюсь і вийду без скафандра.
- Це хороше питання. Не спробуєш, не дізнаєшся. Якщо ти боїшся порвати зайвий костюм, то їх вдосталь. А закінчиться то вирощу нові. То що ти хочеш?
- Я не знаю, що я хочу. Але от, що я точно не хочу, то це на дракона перетворюватись.
- Арам сам з пластирями не справиться. Вони мають бути певної довжини. І ліпити їх треба дуже чітко і точно. Я маю сумніви, що навіть ви вдвох справитесь.
- То до чого було оце питання, про те що я хочу? Вибору в мене все одно нема.
- Ти ж сам казав Араму, що вибір є завжди. Просто питання не "що?" а "як?". То як?
- Ненавиджу тебе - гаркнув Артур
- Дивись як воно цікаво буває - далі вів Манта - Ти даєш людям поради, а потім життя ставить тебе у ситуацію. І ти маєш звірити себе і цю пораду в купі з життям. І я бачу звірку ти не пройшов. А тепер щодо вибору "що?" якого начебто немає. У мене вибір є. Я можу полежати отак в теплому океанчику років 10, що для мене як для вас місяць чи щось таке. Рана гоїтися, а з орбіти забереться корабель, який мене чекає. Але не мені, а вам треба на якесь навчання, не я, а ви поспішаєте. То хочете ви справді потрапити туди куди поспішаєте? Точніше не так. То хочеш ти, Артуре, потрапити на оте своє навчання? Чи три просто шукаєш способи вилізти з шкури дракона і в неї не повертатись? То я тобі скажу одну штуку, друже. І це спостереження з власного досвіду, а не просто красиві слова. Навіть на краю галактики, мене переслідував запах риби!
Стало тихо. Манта дивився на Артура, Арам дивився то на Артура, то на Манту. Артур дивився в підлогу. Артуру було соромно. Соромно, що його слова розійшлися з ділом. Минали хвилини. Серце Артуру гупало в вухах. Гуп - гуп - гуп. Все тихіше і тихіше. Ось він почав чути своє дихання. Вдих... Видих...... Вдих... Видих....
- Я вийду в простір в скафандрі - тихо, майже пошепки, самими губами промовив Артур
- Не чую?
- Я вийду в простір в скафандрі - голосніше, голосом що зривається на писк або затихає в нуль знов повторив Артур
- Перепрошую?
- Я (пауза) вийду в простір (пауза) в скафандрі - голосно і чітко повторив Артур
- Чудово, може щось з цього і вийде - сказав Манта і голограма розчинилась в повітрі

* * *




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше