Глава 28. Кріс. Тортури

Глава 28. Кріс. Тортури

У Кріса виникло відчуття дежавю. Не від місця чи події. Сьогодні був звичайний день, чергова спроба вмовити Енні, яку цього разу довелося насильно помістити в лікарню. Там його попередили, що ще одна спроба втечі –  і вони відмовляться її лікувати.

Цілий день Кріс працював у майстерні і лише ввечері відлучився забрати племінника з дитсадочка. Цей звичний ритуал надавав йому сил, щоб гідно витримати черговий паскудний день у його житті. Семі був його промінчиком у безкінечній боротьбі з наркотичною темрявою, що безповоротно поглинала Енні. Кріс втомився. Він ніяк не міг викроїти час, щоб зустрітися з Нейтом Гутьєресом і повернути гроші, які тягарем висіли на його совісті і палили кишені. Він сподівався, що Нейт дасть йому відстрочку, дозволить повертати борг частинами. Не так багато Кріс і розтратив, але більше не хотів брати звідти ні цента. До того ж, свою частину угоди він не виконав. Тож він підсвідомо відтягував цей момент.

А ще його душу терзали спогади про Валенсію. Сумління гризло його за те, що він ніяк не пояснив раптовий від’їзд і покинув її у невідомості. Кілька разів Кріс поривався зателефонувати, хоча б Ханні, просто спитати, як вона, чи болить їй так само, як і йому? Чи вона вже забула його? Краще б забула, тільки на це він і заслуговує.

Звісно, Кріс не телефонував. Він запечатав своє кохання і поклав його у найдальший куток серця. Страждати від втраченого кохання – це, по-перше, не по-чоловічому, а по-друге, недозволена зараз розкіш. Та час від часу він діставав телефон, розглядав їхні нечисленні з Валенсією знімки. Просто щоб пам’ятати, що і в його житті колись була чиста радість, безхмарне щастя, швидкоплинне і несправжнє, як сон. Одного разу Семі застукав його за цим заняттям, і Крісу довелося вигадати історію про Сонечко, що живе дуже далеко у теплих краях, осяює людей світлом і дарує їм тепло. Хлопчику так сподобалася казка, що він вимагав розповідати її перед сном щодня і таким чином не давав Крісові жодного шансу забути Валенсію. Так і Енні якось дізналася про існування загадкової дівчини, за якою побивався її брат. У хвилини, коли сестру не корчило від ломки, Кріс неохоче зізнався, що їздив до Алабами, щоб заробити гроші, натомість познайомився з Валенсією.

Тож Кріс забирав Семі і, проходячи через сквер неподалік, відчув запах. Нотки ялівцю, пікантних прянощів та степової шавлії увірвалися в нього, гостро нагадуючи аромат жінки, яку він відчайдушно прагнув забути. Кріс роззирнувся у несвідомому пориві, але навкруги нічого незвичайного не побачив. Однак не просто дежавю, а несподіванка розміром з метеорит, що знищив динозаврів, заскочила при поверненні до майстерні. Хазяйкою автівки, якою всі хлопці тут захоплювалися, виявилася… Так, Валенсія.

Від зустрічі з ним вона не впоралася з керуванням і врізалася у машину, що їхала повз. Не думаючи ні про що, Кріс кинувся на допомогу. Але не варто було очікувати, що Валенсія зрадіє його появі. Вона гордо відмовилася, ледь не втративши при цьому свідомість, і пошкандибала геть.

Кріс дивився їй услід, а в душі його вирувала буря небачених масштабів. Він не знав, що думати. Чи випадково вона опинилася тут? Чи шукала його? Чи ненавидить? Чи… досі кохає?

Не схильний до надмірних проявів емоцій, Кріс, не впізнаючи себе, кинувся за нею. Не розум ним керував цієї миті. Йому випала можливість попрощатися і попросити пробачення. Він наздогнав Валенсію, душачи її в обіймах, сподіваючись побачити в її темно-янтарних очах… Що? Вирок собі? Прощення?

У ці секунди, поки вона стояла у капкані його рук, Кріс усвідомив, що мерзотник Нейт недарма витратив гроші. Основна частина угоди виконана – Валенсія у Нью-Йорку, отже, Кріс тепер вимушений дотримати слова – уникати її за будь-що.

Чорт! Ну чому він не може просто наплювати на цей договір з дияволом?

За відповіддю далеко ходити не треба – причина лежить у центрі для наркозалежних.

Кріс пішов. Гнів і розпач Валенсії краяли йому серце, але Енні була понад усе.

Наступна їхня зустріч відбулася за таких диких обставин, що Кріс взагалі не тямився, що робив. Два найбільш дратуючі фактори: Валенсія та Енні. Сестру він шукав майже добу і вже не сподівався знайти живою. Як він ледь тримався у ті хвилини у клубі, а потім у лікарні, одному Богові відомо. Валенсія, яка не влаштовувала істерик і просто мовчки підтримувала, своїм: “Не можу бачити тебе таким” підкосила його остаточно. 

– Ти повинна ненавидіти мене.

Але вона чомусь не ненавиділа. Не хотіла зникати з його життя, незважаючи на те, що він поводився з нею, наче з непотребом. Злість на себе, розпач за Енні, пристрасть до Валенсії, яку він не міг контролювати, спалахнули в ньому одночасно, перетворюючи на чудовисько. Він хотів завдати їй болю такої сили, щоб їй більше в голову не приходило перетинатися з ним знову.

Поцілунок і слова, жорстокі, убивчі, несправедливі, зробили свою справу.

– Ти – моя кава. 

Ненависний напій, гіркий і огидний. От ким він став для неї.

Поки Енні перебувала в реанімації і лікарі боролися за її життя, Кріс не знав, куди себе подіти. Гадав, надворі, на свіжому повітрі, йому стане краще. Де там.

Помітивши непритомну Валенсію, він теж ледве не втратив розум. Ніс її, ніби найдорожчий скарб, дорогоцінну ношу. Картав себе за те, що довів кохану до такого, посипав свою голову прокльонами й метався коридорами клініки, як загнаний звір. О, він був готовий прикончити Гутьєреса, коли той з’явився. Так, він йому зателефонував, бо не знав, під чию ще опіку передати Валенсію. Одначе бажання вбити того, завдяки кому він переживав такі душевні тортури, тільки міцніло.

Наступні дні минули, ніби в тумані. Смерть Енні, поховання, відчай, проблеми із Семі, проблеми Енні, що виявилися після її смерті. Крісові знадобилися всі сили, допомога оточуючих і… ті самі гроші, щоб хоч якось попервах впоратися з усім тим лайном, яке одне за одним відбувалося в його житті. Він тільки почав приходити до тями, як одного пізнього вечора йому зателефонував Тетянин чоловік і покликав у “Веселку”.