Тихо, зовсім тихо. Я знаю - ночі бувають такими. Але, коли війна...довга пауза найстрашніша. Все затихло, а потім...вибух. І ось ці звуки, вони граються тобою. Ти думаєш: «якщо я тоді не загинула, то може зараз мій фінал?». Все це нагадує відтягнуту сумну звістку, ти знаєш, що вона прозвучить, але зводиш себе з розуму очікуванням. Такі мої відчуття в перші секунди звуку вибухів, або літаків.
День народження у війну...дивні відчуття. Бажання спустилися на декілька рівнів нижче: від самореалізації до безпеки...піраміда Маслоу.
Тепер дзвінки стали тепліше, а повідомлення щирішими. От тільки...куди далі йти? Все навколо змінилося, і всі бажання заснули вічним сном. Це казка про Аврору?
26, я дійшла до цього рубікону. Тепер відлік новий? Ті роки вже в минулому. Твій рік почався у війні.
Це стало таким довгим сном. Чи прокинемось ми від цього сну? Скільки він має тримати? Хочеться дива. Сьогодні Благовіщення.