Я не хотіла… Щоденник війни

04.04.2022

Аби не стати історією Нової Атлантиди. Аби не чути: колись була собі така країна... У будь якій легенді прекрасна тільки таємничість, а загалом, стати легендою - страшно. Це означає померти назавжди. Нажити слави як у Ахіллеса...але фінал ви знаєте.

     Я боюся стати жителькою неіснуючої країни. Невже пшеничні поля стануть вижженою землею? А кому ж тоді пісні? В ім‘я чого жити? Яких звершень? Якщо у мене відібрали душу.

     Якщо Адам створений з землі, і в ньому оселився Дух Господень, то я - плід наших виняткових чорноземів. І ось в таку, Бог вдихнув Дух, в ось такій - зародилась душа.

     Атлантида. Де цей острів? Вавилон. Де це царство? Їх більше нема, і ти чуєш просто історії. От і я стану просто історією. Стану? А мені б замість легенди прожити звичайне життя. На яке я тільки буду спроможна. Хочеться просто бути: ні на день більше, ні на крихту менше.

     Боже. З якої я землі? Тобою проклятій? Тобою забутій? Чи війна - менше зло, ніж те, що з нами могло статися? Чи війна - наша плата за свободу віків?

     Чи змиємо ми кров з доріг? Чи стануть чистими ріки? Чи стане море знову безкрайнім? І ми перестанемо вглядатись у даль...шукаючи пастку.

     Чи заквітнуть квіти на затоптаній землі? Чи дерева стануть зеленими? Чи стануть хмари знову мрійливими, як в дитинстві. То стануть?

Чи воскреснуть міста? Руїни, яких навіки віднесли спогади. Ми неминуче щось втратили, споруд історії більше немає. Лиш фото на згадку.

     Чи перестануть нам снитися жахи? Чи звуки стануть знову звуками?

     Я з України, і щоб не казали; щоб не пророкували, вона ніколи не буде чиєюсь. І вона ніколи не стане Атлантидою. Її ім‘я навіки - Україна. І моя земля на віки жива!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше