Тепер все стало символічним, і скрізь ми почали шукати свободи, бо відчули неволю.
Радість змінила обличчя, бо тепер сльози на очах коли бачиш як жовто-блакитний стяг майорить, і так вільно...свобода набула відчуттів. Тепер ми дихаємо в унісон з нашими предками, тепер немає приспаних чи тих, хто ще не прийшов до тями. Ми всі прокинулись о 5.00, і у повітрі досі 24 лютого.
І тому, посеред цієї зими, стяг живе, і ти відчуваєш цей південний вітер. Бо це вітер привілля!