Суєта суєтна. Війна змінила наші пріоритети. Виявилося, що просто жити - вже добре. Тепер це найдорожча валюта на біржі цінних паперів.
Сьогодні було тепло, а мені чомусь запам‘ятався лише клубок густого диму, такого чорного...то був артобстріл блок-посту, так близько, лише два села від мене. Тепер мій архів спогадів забитий такими картинками, і вже не важливо, яку ти красу бачила до цього, 27 днів тому. Тепер все «до» стало старими пожовклими фото в альбомі. Війна помножила відчуття давності на сотні разів.
Я більше не пишу...як можуть писати люди. Зараз це лише моє мовчання пробирається крізь щілини, бо не засну, якщо не випущу пару.
Більше ніякої романтики. Просто хаосна хроніка воєнних часів.
Міста не палають, міста фарбуються у дим, а потім - руїни стають попелом. Ось така вона - еволюція війни.
Я думала, що війна має емоції. А виявляється війна приносить просто дике спустошення. Сльози були виплакані вже в перший день. Красномовні молитви були сказані у перший тиждень. А потім, вуста просто шепочуть, збиваються, і знову шепочуть. А далі, перед тобою просто текст, і ти просто сотий раз починаєш перший рядок, збивається і починаєш спочатку.
Війна навчила жити нас без завтра. Що таке завтра? Лише міраж. От закрию очі, а чи завтра прокинуся? Знає тільки Бог.