Сьогодні 15 день. І тепер слова абсолютно нічого не значать. Нас - українців, шкода. Але НАТО і ЄС досі думають чи варті ми того, щоб жити. Ми просимо закрити неба. Не можете? То дайте літаки. Не можете? То до чого тоді всі ці розумні викрики з трибуни? Ми що граємо у «найкрасномовнішого»?
Ви боїтеся, що почнеться європейська війна, ви боїтеся за життя європейців. А хто ми тоді? Наше життя менш цінне ніж німця чи француза?
Ви обурюєтеся і засуджуєте дії Росії, і погоджуєтеся, що це геноцид! Але бомби досі летять на наші будинки, а ви понині думаєте, п‘єте чай о 5 годині і думаєте...чи ми достатньо підходимо для ЄС, чи ми заслуговуємо на порятунок!
Росія не вважає нас нацією, а ви не вважаєте нас європейцями. Прекрасно. Тоді хто ми?
Для чого всі ці Альянси, якщо вони не можуть врятувати навіть дітей! 71 дитина! Вони не стануть лікарями, вчителями, програмістами, артистами. А дівчинка Катя не стане Президенткою України. Ваші санкції і в правду хороші, але бомби летять на наші домівки.
У нас більше немає мрій і планів. Наступна хвилина вже не належить нам. Ми не знаємо чи це наш останній вечір, і чи завтра у нас буде ранок. Ви запрошуєте до розмов терориста! І ми дивимося весь цей театр. Ми дивимося як шакал Лавров своїми паскудними вустами бреше!
Господи, як я втомилася від цих слів. У цьому цивілізованому світі вони нічого не значать! Це просто звуки, просто макулатура!
У нас війна, а ви просто збираєтеся для балачок. Якихось обговорень! Граєтеся з Путіним в слова. Майте сміливість і нарешті назвіть його терористом. Бо 8 років він ним є. Та навіть більше. Згадайте Грозний, Абхазію, Придністров‘я, Афганістан. І ви дивитися весь цей театр. Ваш статут має красиві слова, але чи дійсно ви можете гарантувати безпеку хоч комусь?! Всі ці слова говорить дівчина в якої хочуть забрати дім. У мене немає нічого крім України. Абсолютно нічого! І життя у мене одне! В наступному місяці мені 26. Чи настане мені 26?!