Коли закінчиться війна...а вона неодмінно закінчиться. Коли ми перестанемо смикатися від звуків. Коли це все стане сном. Коли міста знову стануть зеленими. Коли...
Я ніколи не забуду, і не тому, що не зможу. Ні, я ніколи не забуду, бо не схочу. Я не забуду якою ціною вкладався мир. Я не забуду якою ціною ми будемо святкувати Незалежність, кожного року.
Я не забуду тих, чиї слова розбили моє серце. Я не забуду про доброту. Я не забуду про людяність і про те, що дійсно варте...
Ми залікуємо рани, і до нас прийдуть нові спогади. Але, давайте, ніколи не забувати, що злість, агресію, обман, гордість, жадібність, лицемірність ніколи не були і не будуть нормальними.
Перші дні я плакала, я ненавиділа Путіна, я виїдала себе злобою. А зараз...я вірю в справедливість, я вірю, що українці своєю хоробрістю, своєю єдністю вибороли місце під Сонцем. Я вірю, що наші сльози вимолили у Бога: каяття, шанс...
Я надіюся, що кожен з нас оцінив життя, оцінив, які речі головні, а які другорядні. Оцінив, що людина - це головне.
Я вірю, що кожен з нас відчув і ніколи не забуде про доброту! І буде готовий в майбутньому це довести. Все на світі бумеранг!