Пролог

Я була звичайною студенткою другого курсу. Непогано навчалася й отримувала стипендію, жила в гуртожитку, де  подружилася з двома дівчатами, з якими й ділила кімнату. Обидві вони навчалися на природо-географічному факультеті.

Тонька, рудоволоса веселунка, здавалося, ніколи не переобтяжувала себе навчанням, однак, мала ті ж відмінні бали, які Іра здобувала, просиджуючи до пізнього вечора над книжками й конспектами. Рік проживши в одній кімнаті, ці дві протилежності змогли подружитися лише з моєю появою. Я стала своєрідною перехідною ланкою між стриманістю Іри та запальністю Тоні. Вони, як я люблю жартувати, – янгол і демон, які сидять на моїх плечах і нашіптують прийняти кожен свою сторону.

Здавалося б, що мені можна лише тішитися своїм життям. Навчання на омріяній спеціальності давалося без зайвих складнощів, є з ким поспілкуватися і куди вийти розвіятися. Підробіток в одній із затишних кав’ярень неподалік від гуртожитку в сумі зі стипендією забезпечував відсутність фінансових труднощів.

Та таки було одне «але», яке перекреслювало геть усе! Моя мама була категорично проти, аби я вступала до педагогічного університету, і коли я, вперше ослухавшись її, все одно подала документи на вчителя та анулювала всі заявки до інших закладів, які були надіслані під її пильним наглядом, вона на стільки розлютилася, що за малим не відмовилася від єдиної доньки.

–  Вчитель?! Серйозно? – не могла повірити мама. – Та нізащо у світі.

– А чому ні? Що не так з цією професією?

– В нашій родині вже не одне покоління всі займаються готельною справою. Це наш сімейний бізнес. І ти мала приєднатися до нього.

– Мамо, а як щодо родини тата? Чим вони заробляють на життя?

– Твій тато – найгірша людина зі всіх, кого мені доводилося знати. І я зроблю все можливе й неможливе задля того, щоб ти нічим не була схожою на нього.

– Шкода розчаровувати тебе, але його гени ти з мене не вирвеш.

– Не груби, Єлизавето.

– Гаразд, вибач. Та скажи, будь ласка, серед рідних тата є вчителі? Чи може він сам?..

– Ні.

– А…

– Все! Я не буду говорити з тобою про твого батька. Він не достойний того, щоб ти знала бодай щось про нього. До того ж ти, Лізо, дуже мене розчарувала. Та нехай буде так. Ти почнеш вчитися і вже скоро зрозумієш, що вчителювання не для тебе. І тоді твоя мама допоможе тобі зі вступом до достойного навчального закладу.

– Але я хочу бути вчителем.

– І ще. Коли доросла до самостійних рішень, які суперечать волі матері, то доросла й до самостійного життя. Доки ти там вчитимешся, я й копійки не дам тобі.

– Он як! Дякую тобі за  розуміння й підтримку. Та не хвилюйся, я не пропаду, моя люба Матусю Року! І знай: в тебе не вийде переламати мене, перекривши рахунки.

З тої розмови минуло трохи більше як рік. Однак, я так і не змогла зрозуміти, чому мама так збісилася. Так, ясна річ, що на вчителюванні багато не заробиш, але це достойна професія. Та і я ніколи не помічала, щоб для мами багато важили гроші. І всі ці слова про родинну справу… Я подібне почула від неї тоді вперше. Здавалося, того дня зі мною говорила геть інша людина.

Втім, на середині другого курсу моє життя перевернулося на стільки, що в мене геть не лишилося сил на роздуми про дивацтва моєї мами. Знаєте, що сталося? Я закохалася. А знаєте, в кого?..