1

Сиділа за столиком біля вікна в студентському кафетерії, і розуміла, що ненавиджу. За його тупі жарти, адресовані мені. За його єхидні погляди, які він кидав кожен раз, коли проходив повз. За його імбіцилів-друзів, які іржали як коні, варто було мені з'явитися в аудиторії. І за те, що він своїм існуванням осквернив моє життя.

Відкусивши від бутерброда з ковбасою пристойний шматок, я голосно схлипнула.

Навіть зараз, нахабним чином прогулюючи пару, я не могла залишити думки про нього, про міє особисте прокляття. Не могла нормально поїсти. Насолодитися тишею, якої зазвичай не буває в перервах між парами. Тому що думала про нього.

Знайомтеся, Петро Іванов. Він же зараза. Він же сволота. Він же скалка в моїй дупі. Пекучий брюнет з темними, наче ніч, очима. Начебто, ходили чутки, що його батько італієць, з яким у мами Петі трапився курортний роман, проте, питати про це прямо у цього гівнюка ніхто не наважувався - його боялися. За склочний характер, поганий норов і швидку розправу, яку він чинив над неугодними.

 - Далеко піде, урод! - з набитим ротом прошипіла я, ретельно пережовуючи бутер.

Почалося все не так давно. Рівно з того моменту, коли я дізналася про зарахування до університету. Я стояла біля стенду з вивішеними списками і радісно притискала руки до грудей. Я давно мріяла потрапити на факультет журналістики, і я потрапила.

Потрапила і пропала ...

Це було рівно так, як описують в книгах. Легкий порив прохолодного вітру розкидав моє волосся по плечах. Він був схожий на морський бриз, який поспішав підкорити своєю свіжістю. Звідкись долинув ледь вловимий аромат дерева, з терпкими нотками хвої. Я повернула голову, принюхавшись, і ... втратила голову. Переді мною стояв він - хлопець моєї мрії. Хлопець, який снився мені щоночі, і якого я визнала ідеальним чоловіком для себе ...

 - Чого втупилася, малявка? - насмішкувато спитав він, а я здригнулася. - Дика, чи що?

Його голос був чудовим. Він звучав для мене як справжнісінька мелодія. Він проникав у душу, огортаючи її своїм звучанням, знаходив відображення в думках і серці ...

 - Тупа, - коротко прорік він, і рішуче зрушив мене зі свого шляху.

До мене, як до жирафа, нарешті дійшли його слова. Напевно, в цю мить моє існування перестало бути тим самим. Я - гусениця, яка на мить перетворилася на метелика, але злетіла дуже високо і залишилася без своїх крилець.

Мені не треба було довго думати, що ж сталося в цей чудовий теплий день. Я і так розуміла, що вперше закохалася, як дурочка якась соплива. Але також вперше я не знала, що мені з цим робити.

Додому, в той день, я потрапила не відразу. Довго бродила по вулицях рідного міста, занурена в свої думки. І тільки ввечері, коли нарешті опинилася у себе в кімнаті, я твердо для себе вирішила - відтепер, я буду його ненавидіти.