Розділ 13. Ціна магії

Звісно, про жодну каву не могло бути й мови. Особливо після того, як ми спустились у малу вітальню, де на нас уже чекав дещо знервований і дратівливий Адам.

Його фруктовий ароматний чай вистиг, не дочекавшись уваги кузена мого чоловіка. Тобто вже й мого кузена. Втім, справжній страх і тривога різонули мені по серцю, коли Адам підняв на нас погляд. На мить затримався на білій хустинці в червоних розводах, котрою я витирала кров з обличчя чоловіка, і буквально скам’янів.

Ніколи до цієї миті мені не доводилось бачити, як блідне настільки стрімко чоловік. До полотняно-білого, а в очах читається приречений жах.

– Прокляття, Чесе. Якого біса ти зробив? – зірвавшись з місця, гаркнув Адам. – Леді Таурен, а куди ви дивились і як дозволили цьому статись? – втім, одразу ж знітився і повернув всю увагу братові.

Але слова промовлені.

– Ще раз підвищиш голос на мою дружину — і на одного Таурена в списку завтрашніх некрологів стане більше, – крізь стиснуті зуби процідив Честер.

– Звісно. Бо в одного є немалі шанси там опинитись, – вже не з таким запалом, але все ще нервово процідив Адам, підхопивши під руку Честера і, кинувши на мене такий погляд, що я мимоволі відступила назад, зронив: – Ми відбуваємо негайно в Цитадель. Леді Таурен, сподіваюсь, ви в змозі дістатись до маєтку самотужки?

– Звісно, – позбувшись першого шоку, але не поганого передчуття, пробурмотіла я. – Але я воліла б супроводжувати…

– Не варто непокоїтись, люба. Адаме, а ти, як і завжди, перебільшуєш, – втомлено промовив Честер. – І вже точно мені не варто з’являтись зараз в Цитаделі.

– Гаразд, – обдумавши слова Чеса, знехотя погодився Адам. – Але бодай цілителя я викликати маю право?

– Не настільки все погано, – роздратовано відмахнувся Чес.

Адам же розтулив рота, але, певно, усвідомивши, що вмовляти кузена – робота, яка не має жодного сенсу і тим паче вдячності, глянув прямо на мене.

– Леді Таурен, якщо ви не планували передчасно овдовіти, то, можливо, долучитесь якимось чином до турбот про добробут і здоров’я власного чоловіка?

Прозвучало це з крихтами іронії та прямими звинуваченнями. Настільки прямо, несправедливо і різко, що мене кинуло в жар, а до обличчя прилила кров.

– Звісно, планувала. Але не маю жодного бажання опинитись під вашою опікою, Адаме. Тож потерплю свого чоловіка до появи спадкоємця, – кинула я доволі різко і прямолінійно. Скандально, так би мовити.

І Честер мав би розізлитись. Певно, якби він помітив, який погляд я на нього кинула після цих слів, то усвідомив би, що мені вкрай прикро за необережні слова. Але все, чого я дочекалась, – усмішки.

Так, мій блідий, дещо змучений чоловік усміхався. І було в цій усмішці щось таке, від чого мені на душі стало трошечки легше. Все ж невимовно чудово, коли тебе так розуміють. Так… відчувають.

– Це пролунало як погроза, леді Таурен, – хмикнув Чес. – Але якщо таким чином ви сподіваєтесь відвадити мене від нашого подружнього ложа, то ваші надії марні…

Всемогутній, тільки тобі відомо, чого мені вартувало втримати обличчя. Довелось докласти ледь не титанічних зусиль, аби не глянути на Адама, котрому нічого подібного взагалі чути було не дозволено.

– Навіть не намагалася себе тішити, – буркнула я у відповідь. – Життя взагалі було не надто ласкаве до мене. Чом би йому змінювати своє ставлення тепер? А зараз, якщо вам краще, любий мій чоловіче, і настрій ваш покращився, то з вашого дозволу я піднімусь до матері. Відчуваю, що моя підтримка їй також не завадить зараз.

– Звісно, кохана, – кивнув Чес, навіть не приховуючи насмішки і того, що прекрасно зрозумів мій намір буквально втекти з вітальні якнайдалі.

Але варто було мені вислизнути за двері, як за мною швидко і рішуче вийшов і Адам.

– Я радий, що ви бодай якось порозумілись. І серце тішить запал ваших словесних дуелей, – прошепотів він настільки тихо, що мені буквально довелось податись до нього, аби добре почути все, що він хотів мені сказати. – Але цієї ночі будь уважна, Ейві. Цей подвиг йому просто так не минеться. І наслідки… обовʼязково будуть. Як би він не намагався вдати, що все чудово.