Я-частина зірок

Майбутнє людства серед зір

— Навігаторе, скільки в нас пального?

— Уточніть, капітане: для польоту до Марса, до найближчої зорі чи для здійснення людських мрій?

— Не хитруй! Мене цікавить, коли ми нарешті дістанемося до інших зір.

— Тоді, капітане, маю попередити: наші мрії рухаються значно швидше за наші космічні апарати.

— Отже, будемо наздоганяти!

За ілюмінатором Сонце вже не здається величезним світилом, яке панує над усім небом. Воно поступово стає однією з багатьох зір. Земля давно залишилася позаду, а знайомі планети перетворилися на далекі точки в навігаційній системі.

І ось перед нами постає запитання, яке людство ставить собі століттями:

Чи зможемо ми колись стати міжзоряною цивілізацією?

Не просто відправити автоматичний апарат до сусідньої планети. Не лише ступити на поверхню Місяця чи побудувати базу на Марсі. А вирушити до іншої зорі, дослідити її планети й, можливо, створити там новий дім.

Сьогодні це вже не суто фантастична мрія. Ми знаємо, що інші зорі мають планети. Розуміємо основні фізичні закони, які визначають рух космічних апаратів. Уміємо будувати телескопи, досліджувати атмосфери далеких світів і знаходити планети, про існування яких ще кілька поколінь тому ніхто не міг упевнено сказати.

Але між можливістю уявити подорож і здатністю її здійснити лежить величезна відстань.

І вимірюється вона не тільки кілометрами.

Найближча зоря — і нескінченно довга дорога

Найближча до Сонця зоря — Проксима Центавра. Вона розташована приблизно за 4,24 світлового року від нас.

Це означає, що світло, яке ми бачимо сьогодні, вирушило звідти понад чотири роки тому.

Світловий рік — це відстань, яку світло проходить за один рік, приблизно 9,46 трильйона кілометрів. Тому навіть найближча зоря перебуває від нас на відстані, яку важко уявити в повсякденних масштабах.

Наші найшвидші космічні апарати можуть рухатися зі швидкостями, вражаючими для земних умов. Але якби апарат із характерною швидкістю сучасних міжпланетних зондів міг летіти до Проксими Центавра, не зупиняючись і не змінюючи швидкості, подорож тривала б десятки тисяч років.

І це лише політ до зорі. Ще потрібно було б загальмувати, дослідити систему й передати результати на Землю.

Звісно, майбутні технології можуть змінити цю картину. Ми можемо розробити нові двигуни, легші конструкції, ефективніші джерела енергії. Можливо, з'являться принципово інші способи розгону космічних апаратів.

Але поки що ми не маємо технології, яка дозволила б людям вирушити до іншої зорі й повернутися за прийнятний для одного людського життя час.

Це не означає, що така подорож заборонена відомими законами фізики. Це означає, що ми ще не знаємо, як практично її здійснити.

І тут важливо розділяти дві речі: фізичну можливість і технологічну здійсненність.

Те, що не суперечить відомим законам природи, не обов'язково легко реалізувати. Потрібні енергія, матеріали, системи життєзабезпечення, захист від випромінювання, надійне керування та способи розв'язувати проблеми далеко від Землі.

У міжзоряному просторі не буде майстерні, куди можна повернутися після поломки.

Тому перша справжня міжзоряна експедиція, найімовірніше, вимагатиме не одного геніального винаходу, а цілого комплексу технологій, які мають працювати разом.

Чи можна летіти майже зі швидкістю світла?

Фізика не забороняє тілу, яке має масу, рухатися дуже швидко. Але спеціальна теорія відносності встановлює важливе обмеження: щоб розігнати масивний об'єкт до швидкості світла у вакуумі, знадобилася б нескінченна енергія в межах цієї теорії.

Тому корабель із людьми не може просто ввімкнути двигуни й розігнатися до швидкості світла.

Однак він міг би, принаймні теоретично, рухатися зі швидкістю, що становить значну частину швидкості світла.

Тоді виникли б релятивістські ефекти. Для екіпажу, який рухається дуже швидко, власний час між подіями міг би бути коротшим, ніж час, виміряний спостерігачами, які залишилися на Землі.

Це не магічний спосіб обдурити фізику. Екіпаж усе одно мусив би пережити політ, підтримувати життєдіяльність, витримувати прискорення та мати достатньо енергії для розгону й гальмування.

До того ж на високих швидкостях навіть крихітні частинки пилу стають серйозною проблемою. Зіткнення з ними можуть вивільняти значну енергію. Потрібно також враховувати випромінювання, відведення тепла та надійність усіх систем протягом багатьох років.

Отже, релятивістський політ не є простим рецептом міжзоряних подорожей. Це напрям, який потребує глибокого розуміння фізики й надзвичайно складних інженерних рішень.

Але сама можливість того, що різні спостерігачі вимірюватимуть різну тривалість подорожі, нагадує нам: Всесвіт не зобов'язаний підлаштовуватися під наші земні інтуїції.

— Навігаторе, а якщо ми полетимо майже зі швидкістю світла, то зможемо дістатися до іншої зорі за кілька років?

— Для певних відстаней і достатньо високих швидкостей власний час екіпажу справді може бути значно коротшим за час, виміряний на Землі, капітане.

— Тобто ми повернемося, а на Землі мине набагато більше часу?

— Таке можливо. Але потрібно врахувати розгін, гальмування, енергію та всі небезпеки польоту.

— А якщо ми ще й заощадимо на харчах?

— Тоді, капітане, ви зможете зменшити масу корабля. Проте голодний екіпаж навряд чи підвищить надійність експедиції.

— Навіть майбутнє не дозволяє мені економити на обіді.

Двигуни майбутнього

Щоб подолати міжзоряні відстані, потрібно навчитися ефективно перетворювати енергію на рух.

Сучасні хімічні ракети використовують енергію хімічних реакцій. Вони чудово підходять для запуску супутників і дослідження Сонячної системи, але для польоту до інших зір їхніх можливостей недостатньо.

Один із напрямів досліджень — ядерні двигуни, які могли б використовувати енергію ядерних процесів для нагрівання робочого тіла або виробництва електроенергії.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше