Я-частина зірок

Земля — рідкісний світ чи один із багатьох?

З висоти космосу Земля здається напрочуд спокійною.

Блакитна куля, білі хмари, темні обриси материків. Ніби хтось обережно поклав у порожнечу коштовний камінь і підсвітив його зсередини.

Але за цією красою ховається світ, який далеко не завжди був таким, яким ми його знаємо.

Колись Земля була гарячою, неспокійною кулею. Її поверхню розплавляли зіткнення з космічними тілами, вулканічна активність викидала назовні гази, а вода ще не утворювала звичних нам океанів. Місяць був ближче, ніж сьогодні, а Сонце світило слабше, ніж тепер.

Минали мільйони років. Поверхня поступово охолоджувалася, формувалася земна кора, накопичувалася вода, змінювалася атмосфера. Зрештою виникли умови, за яких з'явилося життя.

Але тут варто поставити запитання: чи була Земля від самого початку призначена для життя?

Ні. Принаймні жодних наукових доказів цього ми не маємо.

Земля не чекала на появу людини. Вона не знала, що колись на її поверхні виникнуть істоти, які дивитимуться на зорі й запитуватимуть, звідки прилетіли.

Просто склалася надзвичайно складна комбінація умов, у якій життя змогло виникнути, розвиватися й змінюватися.

І, можливо, саме це робить нашу планету ще цікавішою.

Зона життя — ще не саме життя

Коли астрономи шукають планети за межами Сонячної системи, вони звертають увагу, зокрема, на так звану зону життя.

Це область навколо зорі, де за відповідних атмосферних умов на поверхні планети потенційно може існувати рідка вода.

Звучить багатообіцяльно. Знайшли планету на потрібній відстані від зорі — і вже можна мріяти про океани, ліси та якихось космічних родичів.

Але не поспішаймо пакувати валізи.

Венера та Марс допомагають зрозуміти, наскільки оманливо простою може бути ця картина.

Венера за розмірами близька до Землі. Проте її атмосфера надзвичайно щільна, переважно складається з вуглекислого газу, а потужний парниковий ефект розігрів поверхню приблизно до 465 градусів Цельсія.

Там свинець міг би розплавитися. А людина без спеціального захисту не мала б жодного шансу.

Марс, навпаки, значно холодніший. Його атмосфера дуже розріджена, а тиск на поверхні настільки низький, що рідка вода не може довго існувати там у звичних земних умовах.

Проте давні русла, озерні відклади та інші геологічні ознаки свідчать: у далекому минулому на Марсі вода текла й накопичувалася на поверхні.

Отже, планета може змінюватися настільки, що умови, які колись існували на ній, згодом стають майже неможливими.

І тут виникає важливий висновок: відстань до зорі — лише один із чинників придатності планети для життя.

Мають значення атмосфера, маса планети, її геологічна активність, наявність води, склад поверхні та історія клімату. А ще — те, як усі ці чинники взаємодіють між собою протягом мільйонів і мільярдів років.

— Тобто, Навігаторе, якщо знайдемо планету в зоні життя, це ще не означає, що там є життя?

— Саме так, Капітане. Це означатиме, що ми знайшли місце, яке варто уважніше дослідити.

— А якщо там є вода?

— Тоді в нас з'явиться ще одна вагома причина придивитися до неї. Але навіть вода не гарантує появи живих організмів.

— Отже, космічний город поки що не засіваємо?

— Поки що ні. Спочатку треба з'ясувати, чи є там хоча б ґрунт, який витримає наші фантазії.

Вода, яка змінила все

На Землі вода — не просто речовина, без якої ми не можемо прожити кілька днів.

Вона стала одним із головних середовищ, у яких розвивалася хімія життя.

Вода розчиняє багато сполук, переносить речовини, бере участь у хімічних реакціях і допомагає підтримувати умови, необхідні для роботи клітин. Її властивості роблять її надзвичайно важливою для відомих нам форм життя.

Та звідки взялося саме життя?

Ось тут наука поки що не має остаточної відповіді.

Ми знаємо, що рання Земля мала воду, різноманітні хімічні сполуки та джерела енергії. Ми також знаємо, що органічні молекули можуть утворюватися без участі живих організмів — у космосі, в лабораторіях і за певних природних умов.

Але перехід від неживої хімії до перших живих систем залишається однією з найбільших загадок науки.

Серед можливих сценаріїв досліджують реакції на поверхнях мінералів, хімічні процеси біля підводних гідротермальних джерел та інші середовища, де могли накопичуватися потрібні речовини й відбуватися складні реакції.

Це перспективні напрямки досліджень, а не остаточно доведені історії виникнення життя.

Можливо, перші кроки до життя відбувалися не в одному місці й не за один короткий момент. Можливо, різні хімічні процеси поступово створювали дедалі складніші системи, доки деякі з них не набули здатності відтворюватися та еволюціонувати.

Ми поки не знаємо всіх деталей.

І це нормально.

Незнання — не поразка науки. Поразкою було б оголосити відповідь знайденою лише тому, що нам дуже хочеться її мати.

Кисень: отрута, яка стала подарунком

Сьогодні ми сприймаємо кисень як щось само собою зрозуміле.

Вдихнули — і живемо далі. Не замислюємося, що цей газ колись був одним із чинників грандіозної перебудови земного середовища.

Рання атмосфера Землі майже не містила вільного кисню в тих кількостях, до яких ми звикли. Перші живі організми існували в зовсім інших умовах, а багато з них не потребували кисню взагалі.

Згодом деякі мікроорганізми, зокрема предки сучасних ціанобактерій, навчилися використовувати енергію сонячного світла для фотосинтезу з виділенням кисню.

Це стало поворотним моментом в історії планети.

Спочатку значна частина кисню вступала в реакції з розчиненими речовинами в океанах і з мінералами земної кори. Лише поступово він почав накопичуватися в атмосфері. Велике кисневе збагачення атмосфери відбулося приблизно 2,4 мільярда років тому, хоча зміни тривали й надалі.

Для багатьох тогочасних організмів кисень був шкідливим або навіть смертельним. Він змінив середовище існування й сприяв масштабній перебудові живого світу.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше