Я-частина зірок

Свобода волі: хто тримає штурвал?

Уяви, що ти стоїш на роздоріжжі.

Одна дорога веде через густий ліс, друга — уздовж річки. Ти можеш піти будь-якою з них. Принаймні так тобі здається.

Ти зупиняєшся, дивишся на обидві дороги й починаєш міркувати. Де буде легше пройти? Який краєвид чекає попереду? Чи вистачить часу, щоб дістатися до мети до настання темряви?

Зрештою ти обираєш одну дорогу.

А тепер спробуй відповісти на запитання: чому саме її?

Можливо, ти з дитинства любиш ліси. Можливо, уздовж річки колись трапилося щось неприємне. А може, ти просто зголоднів і згадав, що біля лісової стежки ростуть ягоди.

На твоє рішення могли вплинути десятки причин, про які ти навіть не замислювався.

Та чи означає це, що ти не обирав?

Саме тут починається одна з найдавніших і найскладніших суперечок у філософії.

Що таке свобода волі — і наскільки вільною є людина, коли приймає рішення?

Хто обирає, коли обираємо ми?

У повсякденному житті ми майже не сумніваємося, що можемо робити вибір.

Ми вирішуємо, що їсти на сніданок, кому зателефонувати, яку книжку читати, яку професію обрати, чи допомогти людині, яка потрапила в біду.

Деякі рішення здаються дрібницями. Інші змінюють усе життя.

Ми говоримо: «Я вирішив», «Я передумав», «Я міг зробити інакше». На цих словах ґрунтуються наші уявлення про відповідальність, обіцянки, провину, заслуги й моральний вибір.

Але варто придивитися уважніше — і звична картина ускладнюється.

Ти не обирав, у якій родині народитися. Не обирав своїх перших учителів, мову дитинства, початкові здібності чи багато обставин, що сформували твій характер.

Ти не вирішував, які події залишать у тобі страх, а які подарують відчуття безпеки. Ти не створював власний мозок із нуля й не встановлював правил, за якими він навчається.

Усе це впливає на те, як ти сприймаєш світ, чого прагнеш і які рішення вважаєш можливими.

Виходить, ми починаємо життя в умовах, яких не обирали, а потім робимо вибір, спираючись на розум, характер і досвід, що сформувалися під впливом цих умов.

То де ж у цій історії місце для свободи?

Мозок починає раніше, ніж ми це помічаємо

Уявімо простий експеримент.

Людині пропонують у довільний момент зігнути палець або зап’ястя. Не потрібно планувати рух заздалегідь — достатньо зробити це тоді, коли сама людина вирішить.

Дослідники реєструють електричну активність мозку, а учасник повідомляє, коли, на його думку, усвідомив намір рухатися.

У класичних експериментах нейрофізіологи виявили, що певні зміни мозкової активності починалися ще до моменту, коли людина повідомляла про усвідомлення свого наміру. Ці результати стали відомими завдяки дослідженням так званого потенціалу готовності, зокрема роботам Бенджаміна Лібета та інших учених.

На перший погляд усе виглядає так, ніби мозок уже почав готувати рух, а свідомість дізналася про намір лише згодом.

Невже ми просто пасажири у власній голові?

Не поспішаймо з висновками.

Такі експерименти мають важливі обмеження. Вони переважно стосуються простих рухів, які учасники виконують у довільний момент, а не складних рішень із моральними, емоційними чи життєвими наслідками.

Крім того, момент, коли людина повідомляє про усвідомлення наміру, не обов’язково точно збігається з моментом, коли цей намір виник. А рання мозкова активність сама по собі ще не доводить, що остаточне рішення вже було визначене й не могло змінитися.

Деякі дослідники пропонують інше пояснення: мозкова активність перед простим рухом може відображати поступове накопичення спонтанних коливань активності, які зрештою приводять до дії, а не обов’язково свідчити про вже сформоване рішення.

Отже, нейронаука не поставила остаточної крапки в питанні свободи волі.

Але вона змусила нас замислитися над важливою річчю: усвідомлення власного рішення — це лише частина складного процесу, який відбувається в мозку.

Ми не завжди знаємо, чому захотіли саме цього. Не всі чинники, що впливають на наші дії, доступні свідомості. Іноді ми спочатку діємо, а вже потім пояснюємо собі, чому так зробили.

Це не означає, що наші пояснення завжди хибні. Проте іноді ми впевнені у причинах власного вчинку більше, ніж дозволяють факти.

Людина може сказати: «Я зробив це, бо так вирішив».

Але якщо запитати, чому вона вирішила саме так, почнеться довга історія — про її характер, досвід, обставини, переконання та безліч процесів, яких вона могла навіть не помічати.

І все ж ми не зобов’язані вважати себе безпорадними спостерігачами власної поведінки. Ми здатні обмірковувати свої мотиви, стримувати імпульси, змінювати звички, просити поради й переглядати рішення.

Ці можливості також є частиною роботи мозку.

І тут виникає цікава думка: якщо ми можемо аналізувати власні бажання й змінювати поведінку, то чи не є сама ця здатність важливою складовою свободи?

Якщо все має причину, чи існує вибір?

Тут на сцену виходить детермінізм.

Це погляд, згідно з яким події визначаються попереднім станом світу та законами природи. У класичній детерміністичній картині, якби ми могли повністю знати початкові умови й відповідні закони, подальший розвиток подій був би визначений ними.

Уявімо більярдний стіл.

Куля рухається, вдаряється об іншу й змінює напрямок. Її рух залежить від початкової швидкості, кута удару, властивостей поверхні та інших фізичних умов.

У межах ідеалізованої моделі, знаючи відповідні параметри, можна розрахувати подальший рух куль.

А тепер уяви, що замість кулі ми розглядаємо людину, яка вирішує, чи сказати правду, чи приховати її.

Її рішення теж має передісторію: виховання, страх, переконання, пам’ять, оцінку можливих наслідків. Усе це впливає на те, що вона зробить.

Але людина — не більярдна куля. Вона здатна аналізувати ситуацію, уявляти наслідки, змінювати стратегію, враховувати чужі потреби й переглядати власні переконання.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше