Я-частина зірок

Чи самотні ми у Всесвіті?

Ну що ж, друже, пристібаймося. Попереду — політ, у якому ми шукатимемо не просто планети, зорі чи красиві туманності.

Ми шукатимемо когось, хто, можливо, теж колись подивився на нічне небо й запитав:

«А там хтось є?»

Зізнаймося: думка про позаземне життя захоплює нас не лише через наукову цікавість. У ній є щось особисте.

Ми хочемо знати, чи є десь іще хтось, хто відчуває, думає, пам'ятає, боїться темряви або мріє про далекі світи. Хтось, хто, можливо, винайшов власну математику, побудував телескоп і тепер намагається з'ясувати, чи не самотній він у космосі.

— Навігаторе, ти помітив одну цікаву річ? — запитав я.

— Яку саме, Капітане?

— Ми шукаємо невідомих істот, але уявляємо їх через самих себе. Вони теж дивляться на зорі, теж ставлять запитання, теж хочуть знайти когось іще. А раптом вони взагалі не думають про такі речі?

— Тоді ми шукаємо не тільки життя, — відповів Навігатор. — Ми шукаємо можливість зустріти інший спосіб мислення. І поки що навіть не знаємо, скільки наших уявлень про нього правильні.

А може, десь існують лише прості мікроорганізми, які навіть не підозрюють, що живуть на планеті біля зорі, загубленої серед мільярдів інших.

А може, життя виникло тільки тут.

— Тобто можливі обидва варіанти? — уточнив Навігатор.

— І не лише ці два. Але я не хочу підміняти знання бажаннями. Те, що нам подобається певна відповідь, ще не робить її правильною.

Усі ці варіанти можна уявити. Але між тим, що можна уявити, і тим, що підтверджено, лежить відстань, яку не подолаєш одним красивим припущенням.

Тож почнімо з того, що вже знаємо.

Планет у Всесвіті багато

Ще кілька століть тому люди не мали жодного підтвердженого доказу існування планет біля інших зір.

Ми знали про планети Сонячної системи, бачили зорі й могли здогадуватися, що навколо них теж обертаються світи. Але здогад — це ще не відкриття.

Усе змінилося, коли астрономи почали знаходити екзопланети — планети за межами Сонячної системи.

Сьогодні ми знаємо про тисячі підтверджених екзопланет. Їх знаходять різними методами, зокрема за крихітним зменшенням яскравості зорі, коли перед нею проходить планета, або за невеликими коливаннями зорі під дією гравітації планети.

Уяви собі: далека зоря світить на нас із величезної відстані. Планета поруч із нею може бути надто слабкою, щоб її легко побачити безпосередньо. Але якщо вона проходить перед диском зорі, загальна яскравість системи трохи зменшується.

Наче хтось на мить прикрив лампу маленькою порошинкою.

Звісно, справжні вимірювання набагато складніші, а зміни яскравості потрібно ретельно перевіряти. Проте саме такі тонкі сигнали дозволили відкрити цілі світи, які ми не бачимо так, як бачимо Місяць.

— Виходить, ми можемо відкрити планету, навіть не побачивши її безпосередньо? — запитав Навігатор.

— Саме так. Ми спостерігаємо за тим, як вона впливає на світло зорі або на її рух. А потім перевіряємо, чи узгоджується наше пояснення з вимірюваннями.

— Тобто ми не просто дивимося в телескоп. Ми ще й розмірковуємо над тим, що означають побачені зміни.

— І це важливо. Бо вимірювання саме по собі ще не розповідає всю історію. Треба зрозуміти, що його спричинило, і переконатися, що ми не переплутали причину з чимось іншим.

Виявилося, що планетні системи можуть бути дуже різноманітними.

Є планети, які обертаються надзвичайно близько до своїх зір. Є газові гіганти, що рухаються орбітами, не схожими на орбіти планет нашої системи. Є світи, розміри яких порівнянні з розмірами Землі, хоча їхній склад і умови можуть істотно відрізнятися.

Із кожним новим відкриттям ставало зрозуміліше: наша Сонячна система — лише один із можливих варіантів планетної архітектури.

Це важливий результат.

Але зверни увагу: ми відкрили планети, а не життя на них.

Між цими двома твердженнями не можна ставити знак рівності.

— Хоча спокуса велика, — зауважив Навігатор. — Якщо планет так багато, хочеться одразу зробити висновок, що життя теж має бути скрізь.

— Так, але велика кількість можливих місць ще не повідомляє нам, наскільки часто в них виникає життя. Уяви собі мільярди незасіяних полів. Сам факт, що місця багато, не означає, що на кожному полі виросте врожай.

— А ще треба знати, чи є там вода, відповідний ґрунт і потрібні умови.

— Саме так. Тільки в космосі ми поки навіть не знаємо всіх умов, які можуть бути необхідними для виникнення життя.

Зона, де може бути вода

Коли астрономи шукають потенційно придатні для життя планети, часто згадують так звану зону населеності — область навколо зорі, де за відповідних атмосферних умов на поверхні планети може існувати рідка вода.

Чому саме вода?

Тому що все відоме нам життя на Землі залежить від води. Вона є розчинником, у якому відбувається безліч хімічних реакцій, допомагає переносити речовини й бере участь у підтриманні структури клітин.

Тому, коли ми шукаємо місця, де життя могло б існувати, вода стає одним із важливих орієнтирів.

Але тут є нюанс.

Зона населеності не є чарівним кільцем, усередині якого планети автоматично отримують дерева, океани й місцевих астрономів.

— Шкода, — озвався Навігатор. — Я вже хотів замовити місця в першому ряду на лекцію місцевих астрономів.

— Почекай із квитками. Спочатку треба з'ясувати, чи є там кому читати лекції.

Температура поверхні залежить не лише від відстані до зорі. Важливу роль відіграють атмосфера, хмарність, склад поверхні, обертання планети, її геологія та інші чинники.

Планета може перебувати в зоні населеності, але не мати придатних для життя умов. І навпаки, деякі середовища за межами традиційно визначеної зони населеності можуть бути потенційно придатними для певних форм життя.

Наприклад, під крижаною поверхнею супутників планет-гігантів можуть існувати океани, які отримують енергію не від прямого сонячного світла, а завдяки внутрішньому нагріванню та іншим процесам.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше