Я-частина зірок

Всесвіт без вікна назовні

Уявімо, що ми народилися всередині величезного будинку.

Не просто будинку, а такого, що не має жодного вікна, жодних дверей і навіть найменшої щілини, крізь яку можна було б визирнути назовні.

Ми ніколи не бачили нічого, крім його стін, підлоги та стелі. Ми можемо ходити кімнатами, вимірювати відстані, досліджувати матеріали, з яких зроблено стіни, і навіть навчитися передбачати, коли в сусідній кімнаті впаде предмет.

З часом ми створимо прилади, які допоможуть побачити те, чого не помічає око. Навчимося досліджувати будинок дедалі точніше.

Але одного дня хтось поставить запитання:

«А що знаходиться за межами будинку?»

І тут наша наука зіткнеться з незвичайною проблемою.

Ми можемо досліджувати все, до чого маємо доступ. Але як перевірити твердження про те, чого принципово не можемо спостерігати?

— Навігаторе, а якщо ми ніколи не бачили зовнішнього боку будинку, то звідки взагалі знаємо, що він має зовнішній бік?

— А ти впевнений, що знаєш, що саме називаєш будинком, капітане?

— Ти знову відповідаєш запитанням на запитання.

— Бо інакше ми ризикуємо непомітно припустити те, що ще збираємося довести. Якщо будинок має стіни, ми можемо досліджувати їхню будову. Але з цього не випливає, що ми вже знаємо, що розташовано за ними.

— Тобто я спочатку вигадав зовнішній бік, а тепер хочу його дослідити?

— Принаймні ти поки що не показав, як можна перевірити його існування.

Звісно, аналогія з будинком не є точною моделлю Всесвіту. У будинку є зовнішня стіна, а ми не знаємо, чи має Всесвіт якусь зовнішню межу, і що взагалі означало б «зовні» для всього простору.

Проте ця аналогія допомагає відчути головну складність: ми не можемо вийти за межі Всесвіту й подивитися на нього збоку.

Усе, що ми вимірюємо, усі прилади, якими користуємося, і навіть самі дослідники є частиною того, що досліджують.

Наш Думколіт летить не над Всесвітом.

Він летить усередині нього.

Чи має Всесвіт край?

Коли ми говоримо про Всесвіт, уява часто малює величезну кулю, наповнену галактиками. Десь далеко має бути край, за яким починається порожнеча.

Але ця картина може нас обманювати.

Ми звикли до предметів, які мають межі: стіл закінчується краєм стільниці, будинок — зовнішніми стінами, поле — дорогою або лісом.

Тому здається природним, що й простір повинен десь закінчуватися.

Та в космології питання складніше.

По-перше, потрібно розрізняти спостережуваний Всесвіт і Всесвіт загалом.

Спостережуваний Всесвіт — це область, звідки світло або інші сигнали встигли дістатися до нас протягом космічної історії, з урахуванням розширення простору.

У нас є горизонт спостережень: межа того, звідки ми можемо отримувати інформацію. Це не обов'язково фізична стіна. За нею можуть існувати галактики та інші об'єкти, сигнали від яких просто не могли досягти нас.

Уявімо, що посеред ночі ми запалили ліхтар у густому тумані. Ми бачимо лише певну частину дороги. Далі світло розсіюється, і видимість закінчується.

Чи означає це, що дорога закінчується там, де ми перестали її бачити?

Звісно, ні.

Але є важлива відмінність: космологічний горизонт не просто схожий на туман, який можна обійти. Через скінченний вік Всесвіту, його розширення та обмежену швидкість поширення сигналів існують області, звідки інформація не могла до нас дістатися.

Ми не можемо просто побудувати потужніший телескоп і гарантовано побачити все, що лежить за цим горизонтом.

— Стривай, Навігаторе. Якщо ми не бачимо галактик за горизонтом, звідки знаємо, що вони там можуть бути?

— Ми не стверджуємо, що знаємо розташування кожної з них. Ми робимо висновки з того, що спостерігаємо в доступній нам області, і застосовуємо перевірені фізичні моделі.

— Але ж це все одно припущення.

— Так, певна частина висновку виходить за межі безпосереднього спостереження. Проте не всі припущення однакові. Одне може спиратися на добре перевірені закономірності, інше — лише на можливість, яку поки що нічим підтвердити.

— Отже, ми не повинні плутати «не бачили» з «не існує». Але й не можемо сказати, що за горизонтом точно є все, що нам заманеться.

— Саме так. Відсутність спостереження не завжди доводить відсутність об'єкта. Але вона також не дає права вигадувати його властивості.

По-друге, навіть якщо простір має скінченний об'єм, це не обов'язково означає, що він має край.

На перший погляд таке твердження здається суперечливим. Як щось може бути скінченним, але не мати межі?

Для початку уявімо поверхню Землі.

Якщо ми рухатимемося нею в одному напрямку, то за достатньо довгий час зможемо повернутися до початкової точки. Поверхня має скінченну площу, але на ній немає особливого краю, з якого можна було б упасти в космічну порожнечу.

Звісно, поверхня Землі — двовимірна поверхня кулі, яка перебуває у тривимірному просторі. Тому ця аналогія не доводить, що наш тривимірний простір влаштований так само. Вона лише показує, що скінченність і наявність краю — не одне й те саме.

— А якщо я запитаю, що розташоване за межами поверхні Землі, ти скажеш: космос?

— Так, тому що ми знаємо, що поверхня Землі міститься у тривимірному просторі. Але якщо ти перенесеш цю аналогію на весь простір, то маєш пояснити, що означає «за його межами».

— Тобто я не можу автоматично використати третій вимір, щоб пояснити, де перебуває весь тривимірний простір?

— Правильно. Математично можна досліджувати різні геометрії простору, але не можна просто припустити, що для існування Всесвіту обов'язково потрібне ще якесь зовнішнє місце, у якому він розташований.

У деяких космологічних моделях простір може бути скінченним і водночас не мати межі. В інших моделях він може бути нескінченним.

Який саме варіант описує весь наш Всесвіт, ми поки не знаємо.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше