Я-частина зірок

Коли матерія почала відчувати

Уяви собі Всесвіт без жодного спостерігача.

Зорі народжуються й помирають. Галактики обертаються. Планети рухаються своїми орбітами. Десь розпадаються молекули, десь утворюються нові. Гравітація збирає речовину в хмари, а зоряне випромінювання розносить енергію навколо.

Усе це відбувається незалежно від того, чи є кому на це дивитися.

Принаймні так ми описуємо Всесвіт за допомогою сучасної науки.

А тепер уяви, що серед усієї цієї матерії з'являється істота, яка не просто реагує на навколишній світ, а відчуває його.

Вона бачить світло, чує звуки, відчуває біль, тепло, голод. Вона може боятися, радіти, пам'ятати минуле й очікувати майбутнього.

А одного дня вона дивиться на зорі й запитує:

«А що все це таке?»

І ще дивніше запитання:

«А хто саме зараз на них дивиться?»

Ось тут наша історія робить несподіваний поворот.

Ми починали з атомів. Потім дісталися зір, планет, складних молекул і життя. Тепер перед нами постає явище, яке неможливо просто покласти на лабораторний стіл і розглянути з усіх боків.

Свідомість.

Ми знаємо, що вона тісно пов'язана з роботою мозку. Ми можемо вимірювати електричну активність нейронів, досліджувати ділянки мозку, спостерігати, як змінюються сприйняття, пам'ять і поведінка.

Але залишається запитання, яке не так просто сформулювати, а ще складніше розв'язати.

Чому фізичні процеси в мозку супроводжуються суб'єктивним досвідом?

Чому світло, яке потрапляє на сітківку, для нас не просто набір сигналів, а щось, що ми бачимо?

Чому пошкодження тканин може супроводжуватися болем, а певні процеси в мозку — відчуттям радості, страху чи любові?

Можна описати механізми, які беруть участь у цих процесах. Але чи пояснює опис механізмів саме відчуття зсередини?

— Навігаторе, якщо ми знаємо, що зміни в мозку змінюють свідомість, хіба цього недостатньо, щоб сказати: свідомість — це робота мозку?

— Це вагомий аргумент, капітане. Усе, що ми спостерігаємо, вказує на дуже тісний зв'язок між ними. Але є різниця між тим, щоб установити зв'язок, і тим, щоб пояснити кожну його сторону.

— Тобто ми можемо знати, які процеси відбуваються в мозку, але ще не до кінця розуміти, чому вони супроводжуються переживаннями?

— Саме так. Ми багато знаємо про механізми сприйняття, пам'яті та уваги. А от чому ці процеси мають суб'єктивний бік — це одне з найскладніших відкритих питань.

— Дивно. Ми можемо досліджувати мозок ззовні, але власні відчуття знаємо ніби з іншого боку.

— І саме ця відмінність робить проблему такою непростою.

Щоб розібратися, почнімо з того, що ми знаємо.

Мозок: дивна грудка матерії

Якщо подивитися на людський мозок без зайвої урочистості, він не справляє враження чогось космічно величного.

Це м'яка біологічна тканина масою приблизно півтора кілограма. У ній містяться десятки мільярдів нейронів, а також клітини інших типів, які підтримують роботу нервової системи.

Нейрони передають сигнали за допомогою електричних змін і хімічних речовин. Вони утворюють величезні мережі, у яких інформація обробляється, зберігається й використовується для керування поведінкою.

Немає маленького чоловічка всередині черепа, який сидить за пультом і дивиться на внутрішній екран.

Бо тоді виникає наступне запитання: а хто дивиться на екран усередині того чоловічка?

І чи є ще один маленький чоловічок усередині першого?

Так можна будувати нескінченну матрьошку спостерігачів, але пояснення від цього не стане кращим.

Сучасна нейронаука досліджує мозок як складну систему, у якій сприйняття, пам'ять, увага, емоції та планування виникають завдяки взаємодії багатьох процесів.

Ми знаємо, що зміни в роботі мозку можуть змінювати досвід людини. Анестезія може тимчасово усувати свідоме переживання. Пошкодження певних ділянок мозку іноді змінює сприйняття, пам'ять, мовлення або відчуття власного тіла. Сон, ліки, травми й неврологічні захворювання також можуть впливати на свідомий досвід.

Усе це свідчить про глибокий зв'язок свідомості з мозком.

Проте знати, що два явища тісно пов'язані, — ще не означає повністю пояснити, як одне породжує інше.

І саме тут починається найцікавіша частина розмови.

Світло, яке стає кольором

Подивися на червоне яблуко.

З фізичного погляду тут відбувається цілком описуваний процес. Світло падає на поверхню яблука, частина довжин хвиль поглинається, інша частина відбивається й потрапляє до очей.

Світлочутливі клітини сітківки перетворюють світлові сигнали на електрохімічні зміни. Далі інформація проходить через нервові мережі й обробляється мозком.

У результаті ти бачиш червоне яблуко.

Але зупинимося на останньому реченні.

Ти бачиш червоний колір.

Що саме це означає?

Фізика може описати спектральний склад світла. Біологія — роботу фоторецепторів. Нейронаука — багато процесів, завдяки яким мозок розрізняє кольори, враховує освітлення й формує стійке сприйняття предметів.

Проте є ще суб'єктивний бік: те, як червоний колір відчувається для того, хто його бачить.

Ми називаємо це якісною стороною досвіду, або кваліа. Термін походить із філософії свідомості й позначає те, як переживання відчуваються зсередини: червоність червоного, гіркоту гіркого, болючість болю.

Саме існування таких переживань і є предметом дискусії про свідомість.

Уявімо, що ми створили надзвичайно точну модель зорової системи. Вона враховує властивості світла, роботу сітківки, активність нейронів і всі відомі механізми обробки інформації.

Чи означало б це автоматично, що ми пояснили, чому бачення супроводжується суб'єктивним відчуттям?

Одні філософи вважають, що повне пояснення фізичних механізмів зрештою дасть відповідь і на це запитання. Інші стверджують, що між описом функцій мозку та поясненням суб'єктивного досвіду залишається концептуальна прогалина.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше