На шляху додому

Майклу довелося силоміць заштовхувати Амару до шатла. Чорношкіра науковиця хотіла побути на Океанії ще кілька днів. Після двох днів, які вона випросила минулого разу. Попри Робертові очікування, інші члени екіпажу так і не спустилися вниз. Навіть коли стало зрозуміло, що прибульці неїстівні для місцевих мікробів. Кетрін сказала, що не хоче краяти серце, Тоні стежив за Джеррі та Майєю, а до тих двох Робертові було байдуже. Баки були заправлені, “Посейдон” ліг на курс до Землі.

Засмаглий та відпочилий експерт з безпеки піднявся на борт. Це можна було назвати поверненням додому, нехай смердючого та запиленого. Дійшовши до своєї кімнати, він почув зсередини жіночий сміх. Роберт кліпнув очима, потер перенісся, але йому не здалося. Клео спілкувалася з кимось та сміялася! З подивом він зрозумів, що її співрозмовником був Тонін Марк. Супутники обмінювалися фразами мовою, що не була зрозумілою Робертові. Чоловік розвернувся і тишком чкурнув до містка. 

— Ти немов з курорту! — Тоні обійняв кіборга. — Добре відпочив?

— За нас двох! — всміхнувся Роберт. — Скажи, а ти не помічав чогось дивного у поведінці наших супутників?

— Ти тільки зараз звернув на це увагу? Помічав. Схоже на збій симуляції людської поведінки. Гадаю, що проблема в наноядрі — його могли пошкодити космічні промені, або наше захисне магнітне поле.

— Це не схоже на ушкодження, — експерт з безпеки пригадав інші дивні елементи поведінки андроїдів. — Вони ніби стають більш людяними.

— На що ти натякаєш? — Тоні приспустив окуляри та поглянув на співрозмовника короткозорими очима. — Вони набувають самосвідомості? Це через бойові модулі?!

— Ні, — Роберт похитав головою. — Бойові модулі активуються окремо. Ти наче теж маєш доступ. Я, здається, зрозумів!

— Ну то кажи вже!

— На Землі супутники постійно підключаються до мережі. Оновлюються, чи щось таке.

— Чистять керівні директиви! — Тоні стукнув себе по лобі. — Ну звісно! Ми вже третій рік без мережі!

— Так, схоже на те, — посміхнувся Роберт. — Уяви, як би почувалася Дженніфер…

Але Тоні вже не слухав його. Вчений бігав по містку, бубонів собі щось під ніс. Роберт здивовано спостерігав за ним, так і не зрозумівши, яка муха його вкусила. 

Наступного дня за корабельним календарем Роберта розбудило сповіщення від Тоні. Він швидко одягнувся та вийшов з каюти. Чомусь капітан призначив зустріч не на містку, а в майстерні Амари. У тісному приміщенні зібралася вся “Спілка свідомих емігрантів”. Джеррі та Майю не покликали. Тоні був настільки спітнілий, що можна було відчути запах його хвилювання.

— Я довго думав над загадкою нанковців, — почав капітан. — Чому саме вони, що з ними не так. Дякувати Робертові, я нарешті зрозумів!

— Що?! — здивувався кіборг. — Я наче нічого…

— Річ у тім, — Тоні не слухав його, — що я давно помітив дивні речі, які відбуваються на кораблі. Підвищену витрату електроенергії. Незрозумілі процеси, які час від часу завантажують корабельний ШІ на всі сто відсотків.

— Змова розкрита! — посміхнувся Роберт. — Корпорація проводить якісь таємні досліди! Як несподівано…

— Заціпся! — зашипів до нього вчений. — Я помітив, що вони зачиняються у своїй каюті щодня в той самий час. 

— Цікаво, — Роберта роздратували ці незрозумілі збори, — що ж могли робити у себе в каюті жінка та чоловік…

— Їхні усамітнення збігаються з періодами високого навантаження на бортовий комп’ютер, — Тоні гнівно дивився на Роберта. — Я гадаю, що вони чистять керівні директиви. Хтось із них є роботом.

Тривожна тиша запанувала в майстерні. Навіть Амара відклала свій гайковий ключ та подивилася на капітана. Потім почався гвалт. Майкл з Кетрін намагалися довести, що можуть відрізнити робота від людини. Роберт зауважив, що його наніти мали б зафіксувати наноядро при рукостисканні. Сара поставила логічне питання:

— Навіщо це Корпорації? Навіщо відправляти роботів замість людей? 

— Як ти не розумієш?! — Тоні майже кричав. — Роботи кращі в усіх характеристиках — витривалість, уважність, лояльність! Навіщо відправляти цінні кадри, якщо можна відправити їхні копії?

— Я ставлю на Хіггінса, — всміхнулася Амара. — Він якійсь дерев’яний.

— Добре, капітане, — Роберт примирливо здійняв руки. — Припустимо, що вони обидва роботи-імітатори. Я згоден, НанКо могла виробити їх такими, що ми не побачили підміни. Що тоді нам робити?

— Як що?! — здивувався Тоні.

— Ну от ми знаємо, що Корпорація стежить за нами не за допомогою співробітників, а за допомогою роботів, які схожі на співробітників. Що це змінює? Вони однаково є членами команди та готують доповідь про нашу місію. 

— То ви пропонуєте нічого не робити?! — Тоні зірвав з носа окуляри і кинув на підлогу. — Навіть якщо ці штуки спробують нас убити?!

— У них було багато можливостей, — втомлено сказала Амара. — Якщо спробують, тоді будемо вже щось відповідати. 

— То ви просто будете чекати, поки щось станеться?! — волав Тоні, але ніхто його вже не слухав.

Хоча тоді ніхто й не сприйняв його висновки серйозно, люди однак почали кидати підозрілі погляди на пару нанковців. Навіть Роберт, який був певен, що розпізнав би роботів, почав сумніватися. Зрештою, його наніти отримують лише відповідь від наноядра роботів. А якщо відповіді немає? Звісно, з першого погляду можна було сплутати Клео з людиною, якби не панель на щоці. Але кількох хвилин спілкування буде достатньо, щоби зрозуміти помилку. А що, якби Клео мала спогади людини-прототипа? Роберт виринув зі своїх думок та поглянув на супутницю: