На березі

Назбирати у Космосі достатньо води виявилося напрочуд складною справою. Комети та льодові астероїди розсипалися, щойно посейдонці починали видобуток палива. Більшість цих тіл містили водяну кригу в суміші з метановою, вуглекислою та іншими. Навіть через порівняно невелике тепло, яке виділяв “Посейдон” та шатли, комети показували свої хвости та відлітали в порожнечу. Після кількох марних спроб стало зрозуміло, що зорельоту потрібне більше тіло для дозаправки. Тоні з Хіггінсом запустили ШІ-аналіз навколишніх зоряних систем. 

— Є непоганий кандидат! — повідомив Хіггінс, коли ШІ закінчив. — Ця система вже повністю сформована, можливо, вона одна з перших, які народилися у цій туманності.

— ШІ проаналізував рух зорі за весь час нашого перебування у Ро Змієносця, — продовжив Тоні. — Біля неї точно обертаються кілька великих планетарних тіл. 

— Там, де є великі, знайдуться й менші, — кивнув Роберт. — Скільки у нас залишиться палива після цієї системи?

— Відсотків тридцять, — промовив Майкл. — Якщо нас спіткає невдача, то ми ще зможемо вилетіти у напрямку Землі.

— Але то буде наш останній шанс, — Тоні нарешті зрозумів усю небезпеку їхнього становища. — Раптом щось піде не так… 

— Двигуни темної енергії не можна запускати поблизу масивних тіл, — попередила Амара. — Вони викривлять траєкторію і ми вирушимо невідомо куди. 

— Отже, у нас вибір між повним баком і двома спробами, — підвів підсумок Роберт. — Гадаю, ризик мінімальний. У будь-якому разі у нас ще досить інших запасів, щоби знову зайнятися полюванням на комети.

— Припасів бракує! — впевнено сказав Майкл. — У мене скоро закінчиться чай!

Після майже року блукання туманністю Ро Змієносця невеликий переліт до однієї з її зір видався людям легкою прогулянкою. Команда традиційно зібралася біля екранів, коли “Посейдон” закінчив просторовий маневр. Неозброєним оком вони змогли роздивитися лише зорю та її супутника — “гарячий Юпітер”, що тьмяно світився поряд. Потім ШІ почав видавати наступні зображення — скомпільовані з десятків камер знімки інших великих тіл системи.

 — А що це таке синє?! — одразу скрикнув Майкл. — Невже планета з океанами?!

— Стривай-но, — Тоні миттю опинився біля екрана, — зараз дам завдання для поглибленого дослідження.

Розмита синя кулька почала стрімко набувати обрисів, коли на неї спрямували все обладнання “Посейдона”. Через кілька годин екіпаж уже міг роздивитися материки, океани та хмари на освітленій частині планети, дізнатися склад атмосфери, довжину дня та року. Планета була трохи більшою за Землю, атмосфера — придатною для дихання, хоча й з високим вмістом кисню. Дослідницька гарячка захопила людей. Майкл з Кетрін одразу проклали курс. Тоні з Сарою та Амарою почали сперечатися про можливість висадки. Роберт ледве стримувався, щоб не піддатися загальному захопленню. Напевно, такі самі почуття переповнювали стародавніх моряків, коли вони вперше за довгі місяці плавання бачили землю.

Наступного тижня гарячка не зменшилася, навпаки, почала переростати в істерію. З кожною новою порцією даних про “Океанію”, як її охрестили посейдонці, спалахували нові суперечки та обговорення. Найгарячішою темою стало питання “Яке життя ми можемо там зустріти?” Думки вчених розділилися — Тоні гадав, що на планеті є лише мікробне життя, тоді як Сара з Майєю запевняли, що суходіл буде сповнений океанічних аналогів земних комах. Обидві сторони пояснювали свої висновки віком системи — близько двох мільярдів років, але Тоні відштовхувався від земної історії, а науковиці — від геномів бактеріального життя в хмарі.

І ось вирішальний день настав — “Посейдон” вийшов на орбіту Океанії, й команда нарешті змогла роздивитися планету власними очима крізь декілька невеликих ілюмінаторів. Назва була влучною — континенти виглядали як тонкі зелені смуги, що жовтіли по краях. На знімках, зроблених найчутливішою оптикою, були піщані пляжі та дивного вигляду рослинність. Планета мала лише пару невеликих супутників, тому на приливні хвилі не варто було очікувати.

— Знаю, знаю! — загорланив Тоні, коли команда засипала його питаннями. — Всі хочуть назовні! Походити по піску босими ногами, викупатися в морі з незнайомими рибами…

— Але треба врахувати всі небезпеки, — підтримав капітана Роберт. — Насамперед — мікробну.

— Не думаю, що ми зустрінемо там щось таке, з чим би не впоралися наші наніти, — з упевненістю відповіла Сара. — Ми вже довели, що все космічне життя походить від спільних предків. Тому ніяких сюрпризів на кшталт дзеркальних білків або пріонів там не повинно бути.

— Я навіть не буду питати, що то таке, — Роберт потер перенісся. — Я просто погоджусь…

— А я — ні! — промовила Майя. — Якщо наш імунітет ніяк не відреагує на вторгнення, то наніти не допоможуть!

Команда знову розділилася. Але тепер порівну — Майкл та Кетрін стали на бік Корпорації, тоді як Роберт опинився разом зі вченими. На його погляд, суперечка була безглуздою — якщо спустити на поверхню шатл, який набиратиме воду, то бактерії неодмінно проникнуть на корабель, якщо не на борту шатла, то разом із водою. Він щиро сподівався, що вчені мають якогось туза в рукаві, окрім нанітів. Але він помилився.

— Шановні! — Роберт став посередині між двома таборами. — Ми не зможемо уникнути забруднення. Це не слиз із туманності, який замерз і відпав. Мікробіота буде усюди: у воді, яку ми наберемо, на всіх поверхнях шатла, на наших скафандрах.