На "Посейдоні"

Не всі погоджувалися з рішенням Тоні. Передусім сам Роберт. Планета з життям, хай навіть і мікробним, на думку посейдонців, вже була варта дослідження. Тим паче, що на поверхні могли бути вцілілі члени екіпажу “Ікара”. Але капітан відмовився їх слухати:

— Нашим завданням було знайти “Ікар” і провести розслідування. Рішення про проведення пошукової операції чи додаткове дослідження ухвалюю я. Ми не можемо ризикувати членами свого екіпажу, щоби розшукувати тіла іншого! Тому ми повертаємося до запланованої місії — пошуку життя в туманності Ро Змієносця.

Хоча Роберт і не поділяв рішення капітана, він не підтримав обурення Майкла, який хотів залишитися ближче до Землі, та Сари, яка хотіла дослідити флору Смарагда. Зрештою, Роберт відповідав за безпеку. А розхитування дисципліни — це найбільша небезпека на кораблі. Заколот не протримався довго — планета-м’яч віддалялася і запал людей згасав. Коли Сара напряму спитала Роберта, що він думає з приводу їхньої місії, він відповів:

— Гадаю, нам треба з максимальною користю використати час до переходу на просторові двигуни.

Тому що потім почалися одвічні перевдягання у захисні костюми, тривоги та екстрені ремонти реакторів, акробатичні трюки у каютах. Учергове пірнувши у своє ліжко з майстерністю актора цирку “Дю Солей”, Роберт пристібнувся паском і вже збирався спати, коли від стіни відділилася постать та вдала, що сідає поруч. Бо насправді сісти на щось у невагомості це доволі складне завдання.

— Чого тобі, Клео? — Роберт здивовано подивився на супутницю. — Здається, ти перевіряла мої наніти сьогодні.

— Мене турбує, що ти почав приділяти менше уваги… Мені.

— Що?! — чоловікові здалося, що він марить, або сновидить.

— Я боюся, — почала пояснювати Клео, — що у твоєму тілі стався якийсь збій… Через який в тебе зменшилася потреба у близькості.

— Крихітко, — Роберт ледве стримував сміх. — Зі мною все добре, просто ми перебуваємо у доволі складних умовах. А ще в тому кутку стоїть Марк, і мені трохи незручно, коли він дивиться.

— Марк може вийти погуляти, — впевнено сказала супутниця. — Я так роблю, коли Тоні повертається з роботи. 

— Слухай, — тепер чоловік вже відверто хихотів. — Якщо тобі нудно, ти завжди можеш поспілкуватися з Марком! Або з іншими супутниками. Наприклад, з Сімою, вона просто чудова!

— Зрозуміло! — Клео підвелася та попрямувала до свого куточка. — Дякую за дозвіл!

Обіцянки Тоні, що переліт до туманності не займе багато часу, виявилися брехнею. Відлік на головному екрані, замість того, щоби зменшуватися, поступово збільшувався. З восьми місяців, які команда зустріла стримано, але не вороже, відлік виріс до року і двох місяців. Тоні з Амарою поринули у формули, та знайшли неточність у попередніх розрахунках. Корабельний ШІ не врахував одну з багатьох змінних. Проте вчені запевнили, що останній прогноз уже був точним.

“Посейдон” поступово починав пахнути людьми. А люди починали пахнути “Посейдоном”. Це був той самий запах казарми, який з часом перестаєш помічати та вже не можеш здихатися його. Він бив у ніс щоразу, коли люди “вилітали” зі своїх душових у каютах, брали в руки одяг, який надягали лише раз чи два. Але найважче було відчистити захисні костюми — гумова підкладка вбирала запах, немов губка. Сара вирішила затягти свій у душ, після чого сиділа кілька днів під домашнім арештом, поки в скафандрі висихали контакти.

Члени екіпажу шукали собі якісь хобі, які б допомогли згаяти час. Роберт із головою поринув у ШІ-творчість, час від часу запрошував інших до перегляду своїх робіт. Майкл та Кетрін зачинялися в каюті та грали в настільні ігри, яких у них було майже стільки ж, скільки й чаю. Тоні з Сарою розробляли щось незрозуміле. Чим займалися у своїй кімнаті Майя та Хіггінс, Роберт не знав та й не бажав знати.

Найгірше було Амарі — вона страждала від замкненого простору більше, ніж інші, хоч і намагалася це приховати. Коли Роберт почув важкі удари металу об метал, першою його думкою було, що один з ремонтних роботів з’їхав з глузду. Але виявилося, що це Амара ламає одну з переборок, які відділяють житлову зону від технічної. Кіборг якийсь час дивився, як жінка зминає метал ударами броньованих кулаків, потім голосно звернувся до неї:

— Ви збираєтеся випустити нас у вакуум?

— Що?! — Амара перелякано відступила від понівеченої панелі. — Я не… Я переглянула плани! Там проходять проводи живлення та вентиляція. Я можу розчистити тут місце і влаштувати собі майстерню!

— Вам не обов’язково робити це руками… — Роберт подивився на розгублене обличчя дівчини, яке ледь виднілося з громіздкого скафандра, і зітхнув. — В ангарі має бути газовий різак. Не переплутайте з лазерним, якщо не хочете порізати кабелі…

Прибуття до пункту призначення стало справжнім святом для посейдонців. Усі згрудилися на містку біля головного екрану. Тоні дав зворотний відлік. Реакція в токамаці почала вщухати, і зображення в камерах почало набувати нормального вигляду. Зореліт опинився в центрі зоряного скупчення. Хмари газу та пилу, підсвічені яскравими молодими світилами, гнав зоряний вітер, закручував у чудернацькі вихори. У Роберта перехопило подих. На тлі цієї величі “Посейдон” був лише крихітною піщинкою. 

Наступні місяці зореліт нишпорив туманністю, немов гінчак, який загубив слід здобичі. Вчені брали проби, робили вимірювання, пілоти без утоми прокладали нові курси. Роберт керував ремонтними роботами й доволі важливою операцією — збором води, що намерзала на корпус корабля. Її запас загрожував впасти нижче половини, і експерт з безпеки вже думав про пошук якоїсь комети для поповнення. Але його рекомендації були відкинуті науковою спільнотою. Вони вже знайшли чергову “ту саму” хмару. Після недовгої дискусії Роберт домігся обіцянки, що після цієї вони все ж вирушать на пошуки водяного астероїда.