На Місяці

Екіпаж “Посейдона” тепер перебував у повному складі. Хіггінс привітно запросив новоприбулих до одного з місячних ресторанів. Страви, приготовлені переважно з місцевих продуктів, смакували дивно. Робертові здавалося, що в них відчувалася дрібка місячного пилу. Можливо, так воно й було. Він задумливо перекочував язиком шматок білкового стейка, поки його розум намагався опрацювати нові дані. Джеррі та Майя. Майя та Джеррі.

— Тож, — почав Тоні, — нумо знайомитися. Зрештою, нам жити та працювати разом наступні роки.

— Хіггінс, — почав чоловік із посмішкою суперзірки. — Джеррі Хіггінс. Давно працюю в НанКо, зараз очолюю дослідницьке крило Департаменту споживацьких потреб. Мене дуже зацікавило ваше рішення взяти з собою супутників. Вони не були належним чином протестовані у затяжних місіях. До речі, — Хіггінс обернувся до Роберта, — здається, ми десь бачилися…

— Роберт, — підказав кіборг. — Ви продали мені супутника.

— Точно, Роберт! — Хіггінс удав, що згадав. — Капітан Сил Стримування із нанітним збоєм!

— З Майєю ми теж знайомі, — невесело усміхнувся капітан із нанітним збоєм. Він вирішив одразу “відкрити” супротивника. — Як це не дивно.

— Оце так збіг! — Тоні насторожено роздивлявся дослідників НанКо.

— Так, я добре пам’ятаю, — усміхнулася Майя. — Ми проводили один цікавий експеримент. Я — Майя О’Ніл, професорка поведінкової психології. Мене більше цікавлять люди, ніж супутники.

— Ви станете чудовим доповненням нашої команди! — Тоні вдав, що йому все до вподоби, але піт, який зрадницько виступив на його чолі, свідчив про протилежне. — У нас є експерт з нанітних систем, інженерка-фізикиня, біологиня, двоє пілотів, експерт з безпеки, а тепер додалися робототехнік та психологиня.

— Це буде найповніший екіпаж, який колись вирушав за межі Сонячної системи, — Джеррі Хіггінс був неперевершений.

Після знайомства розмова не клеїлась. Попри всі намагання Тоні та Хіггінса, екіпаж розділився на “ми” та “вони”. Хоча всі зі “Спілки” знали, що буде ще двоє членів екіпажу, знайомство відбулося прохолодне, навіть вороже. Від працівників Корпорації віяло якоюсь прохолодною зверхністю, яка відштовхувала сильніше, ніж пряма ворожість.

Роберт стомлено поплентався до відведених йому апартаментів. Попри новий зовнішній вигляд, планування місячної бази майже не змінилося — додалося лише кілька нових районів. Він зайшов у кімнату, подібну до тієї, яку залишив на Землі. Клео вже встигла зготувати щось смачне. Побачивши, який знічений вигляд має Роберт, супутниця ніжно обійняла його.

— Був важкий день? 

— Важче й не придумаєш, — зізнався кіборг.

— Сідай, відпочинь, любий. Цей день вже позаду!

Клео помилилася. Роберт не встиг переодягнутися, коли у двері постукав Тоні. Звісно, їм треба було поговорити. Негайно.

— Розказуй все! — наказав науковець.

Роберт зітхнув і почав розповідь. Про те, як познайомився з Майєю на Тоніній лекції, про умови їхнього експерименту, про гормони, які вводила собі дівчина для того, щоби відчувати закоханість. Про чудову та жахливу водночас відпустку в Ксамілі. Про те, як намагався заглушити пам’ять у нетрях Каліфорнія-Сіті, а потім підправити її за допомогою Клео. Тоні слухав, і тінь огиди ковзнула по його обличчю.

— Боже, Робе! Чому ти мені нічого не розповідав? Я навіть не уявляю, як це… Хоча… 

— Що хоча? — зітхнув Роберт. — Хоча уявляєш, який я баран?

— Коли немає нічого справжнього, — задумливо промовив науковець, — люди погоджуються на будь-який сурогат. Гадаю, ваш “експеримент” все одно був кращим за ті стосунки, які ми маємо із супутниками.

— Стосунки із супутниками не можуть повноцінно замінити людські, — прокоментувала Клео.

— Дякую, крихітко! Добре, що ти нагадала, — кіборг невесело засміявся. Потім обернувся до Тоні. — Але чому саме вони?

— Все просто, — вчений вже склав пазл. — Проти мене Корпорація майже нічого не має. А ти — мій перший заступник, отже, вони спробували скомпрометувати тебе.

— І їм це вдалося, — констатував Роберт.

— Ти ще можеш відмовитися! Я можу попросити, щоби їх зняли…

— Не треба, — Роберт був майже певен. — Я вже відпустив ту ситуацію.

— Сподіваюся, друже… — Тоні з сумнівом похитав головою.

Потяглися виснажливі дні тренувань. Кожного з посейдонців тренували за власною програмою, лише раз на два-три дні їм влаштовували спільний іспит. Окрім необхідних технічних знань щодо будови корабля, вони вчилися користуватися захисними екзоскелетами. Роберт уже мав контролери, необхідні для цього, решті екіпажу довелося імплантувати їх. “Посейдон” був майже добудований, невдовзі майбутні астронавти мали проводити навчання та тестування вже на самому судні.

Новина не вибила їх з колії — “Геракл” повернувся з “Місячним Ковчегом” на буксирі. Це була гарна звістка — двигуни Амари працювали як треба. Вибило посейдонців з колії повернення ковчега на Місяць. Від Тоні вони вже знали, що інші станції не можуть прийняти таку кількість постраждалих. Коли корабель пристикували, майже весь Лунаполіс зібрався на оглядовому майданчику. На зорельот було страшно дивитися — посічений метеоритами, недбало залатаний, він переливався всіма кольорами веселки.