На стартовому майданчику

— Вони запізнюються!

— Не хвилюйся, Антоне,  — Роберт насправді сам хвилювався.  — У нас ще ціла година до старту. 

Земля здригнулася, коли стартувала чергова ракета. Головна будівля космопорту мала форму кола, стіни були зі сталі та скла. З усіх боків були розміщені чотири стартові столи, з яких кораблі вирушали на низьку навколоземну орбіту. Ту, яка мала доставити на орбіту їхню невелику компанію, ще не витягли з ангара. Стрічка ескалатора вивезла на їхній рівень дві знайомі постаті. Сара та Амара привіталися з чоловіками. Згодом до них приєдналися Майкл та Кетрін.

— Джен досі ображається на тебе,  — пілот простягнув руку вченому.  — Ти мав би хоча б запропонувати їй…

— Нехай ображається,  — фиркнув Тоні.  — Можливо, ще встигне забути, поки ми повернемося. Навіщо мені інфлюєнсери на кораблі, який не під’єднаний до мережі? А ось двоє пілотів, та ще й з досвідом парамедиків, зайвими не будуть!

Скоро члени “Спілки свідомих емігрантів” розчинилися в людському потоці. Верхній ступінь ракети відкрився, немов дзьоб величезного птаха, спустивши до вежі обслуговування платформу з пасажирськими місцями. Стюарди та стюардеси одягали космонавтів у скафандри з магнітними чоботами, розміщували їх на кріслах та закріпляли пасками безпеки. Їхні рухи були злагоджені та відпрацьовані. Минуло менше ніж п’ять хвилин, а близько сотні пасажирів вже були надійно закріплені на “дзьобі”. Потім велетенський механізм почав підніматися, плавно перевівши людей з сидячого положення в напівлежаче. Сара, яка весь час трималася Роберта, вхопила його за руку. Чоловік відповів стисканням, йому й самому було некомфортно дивитися, як остання смужка неба закрилася з механічним брязкотом.

Увімкнулося штучне світло, і автоматизований корабель почав відлік. Це мав бути м’який старт, з невисоким прискоренням, набагато меншим від того, з яким мали запустити їхній багаж та супутників, що були акуратно складені в контейнери. Роберт відчував, як Сарина рука тремтить в його долоні. Для неї, скоріше за все, це була перша подорож за межі атмосфери. “Думаю, як досвідчений космічний вовк,  — усміхнувся собі кіборг.  — Хоча я здався після однієї місії на Місяць.” Зліт був недовгим  — якихось десять хвилин. Найстрашнішим моментом була відстиковка першого ступеня, яка прокотилася ударною хвилею по кораблю. Потім Роберт відчув невагомість. Вона теж тривала недовго — корабель почав рух з невеликим прискоренням.

Корпус корабля замерехтів екранами, які мали компенсувати відсутність ілюмінаторів. Відлік дорахував до нуля, отже, вони залишили атмосферу. Тоді екран почав новий відлік — пів години з хвилинами. Поряд з’явилося зображення стюардеси, яка заспокійливим голосом пояснювала пасажирам, що відбудеться далі, та давала цінні поради. Головною була така: “Не одягайте шолом, поки не почуєте наказу.” “Це слушно, — погодився Роберт. — Не дуже приємно, коли тебе знудить у шолом.” Він роздивлявся інших пасажирів. Це переважно були космонавти — модифіканти, кіборги, які поверталися до роботи з відпусток на Землі. Було і з десяток туристів — їх легко було впізнати за переляканими обличчями.

Кіборг подивився на своїх попутників. З його команди в космосі раніше бували ще Майкл з Кетрін, які провели медовий місяць на Місяці, та Амара, яка два роки пропрацювала в орбітальній лабораторії. Як заступник із безпеки, Роберт уже встиг ознайомитися з особовими справами кожного з присутніх. Загадкою для нього залишалися тільки двоє з НанКо.

Невагомість запанувала знову — лише кілька хвилин, перед тим як люди відчули удар. Потім знову з’явилося слабке прискорення. Ніс корабля знову відчинився, і пасажири виявили себе в ангарі міжпланетного лайнера. З’явилися стюарди, які провели людей, що тільки звикали до мікрогравітації, крізь шлюзову камеру. 

— “Зірка Психеї”! — захоплено прочитала Сара напис на вивісці, яким їх привітав лайнер.

— Більшість планетарних лайнерів побудували там, — Роберт із сумом згадав про Бойко та його місію на астероїд. — Це було до того, як Місяць розкопали до ядра.

— Іноді мені стає страшно, коли подумаю, що людство вже почало знищувати інші космічні тіла…

— Наші пращури, — Тоні підкрався до них зі спини, — навчилися обробляти залізо саме з метеоритів, які знаходили на Землі. Людство просто повертається до свого коріння.

Всередині корабель більше нагадував торговельний центр, ніж судно. У просторих проходах розміщувалися заклади харчування, кав’ярні, сувенірні лавки. Але замість магазинів з боків були входи до кают. Три палуби мали однакову будову, але відрізнялися класом комфортності. Уряд оплатив екіпажу “Посейдона” перший клас. 

“Спілка свідомих емігрантів” одразу зайняла один із закладів. Розуміння, що вони планують залишити цивілізацію на декілька років, змусило людей накинутися на ледь не останні її прояви. 

— Зазвичай такі замовлення роблять люди, які прибули з астероїдів, а не із Землі, — пожартував робот нової моделі.

— Нас щойно випустили з в’язниці, — саркастично відповів Роберт.

— Нас скоро знову посадять! — засміявся Майкл.

Від цього жарту Робертові стало некомфортно. Він досі переймався через те, що його могли запідозрити у причетності до інциденту з маєтком. Напевно, його офіційне життя — служба, академія, нова місія — зіграли роль щита для підозр. Якщо, звісно, вони були. 

— Ну добре, — промовила Сара. — Тоні мріє про Космос, це всім відомо. Амара досліджуватиме роботу своїх диво-реакторів. Я — поведінку нанітів у глибокому космосі, та боротися зі страхом перед польотами. А вас чим Тоні зачепив? Тільки не кажіть, що не можете відмовитися від розмовного клубу.