У маєтку

— Ти все ж прийшов, — почув Роберт знайомий голос, від якого сироти бігли шкірою.

Вони сиділи в запиленій забігайлівці на трасі вісімдесят між Сакраменто та Ріно. Двоє кіборгів за одним столиком, ще троє — за іншим. Намагалися створити враження, що їхали не разом. Як на Роберта, це було марною спробою — окрім них відвідувачів не було, та, напевно, й не передбачалося. Колись такі заклади слугували місцями перепочинку автомобільних мандрівників. Зараз траси спорожніли — ними їздили переважно автоматизовані вантажівки та нечисленні екскурсійні автобуси. Екскурсії та поодинокі фанати автотранспорту, напевно, і утримували це кафе від остаточного занепаду.

— Сідай, тутешній бот добре готує, — Поляк витерся серветкою. — Продукти справжні, напевно, десь поряд ферма, — зовнішністю кіборг сьогодні нагадував якогось монгольського хана. 

— Не переймаєшся, що камери пишуть? — усміхнувся Роберт, сівши за стіл.

— Я вже хакнув їх, — відповів Поляк. — Робота теж.

— То чому ті сидять окремо від вас з Хьюго?

— У них своє завдання, — сухо відповів Стен.

— Ні, друже, так не піде, — Роберт відкинувся на спинку, поглянувши на млинці, які приніс йому робот-кухар. — Цей вихід має бути найскладнішим. Тому я хочу знати все: хто, що, як.

— Маєш, трясця, рацію, — Хьюго ткнув Поляка в плече. — Отже, слухай. Того покидька Мейсона тягали по судах, пам’ятаєш? Закриті засідання, беззмістовні заяви і вся та бісова хрінь, яку вони роблять, коли хочуть зам’яти справу.

— Зам’яли десь із пів року тому, — кивнув Роберт. — То що він? Уклав угоду?

— Ліпше, — Поляк хижо посміхнувся. Його вигляд лише підкреслював цю хижість, — його витяг один пан в генеральських погонах. Річардсон.

— Річардсон!? — загарчав Роберт. — Той мерзотник!

— Так-так, ти вже зустрічався з ним. Він командував на Місяці, перед тим як його перевели… Як ти гадаєш, куди?

— Ну звісно… — колишній капітан намагався не заскрипіти зубами. — У Спеціальний Корпус! Розгрібати зомб’яче лайно!

— Десь там він і відкопав нашого друга Мойшу, — продовжив Стен. — Що мав Мейсон від цього, я не знаю… Напевно, хотів заручитися підтримкою…

Роберт вже не слухав Поляка, схожого на монгола. Минуле, яке він не наважувався стерти з пам’яті, наздоганяло його. Чоловік згадував ненависне обличчя, яке він бачив лише на екранах. Генерал Річардсон! Людина, яка наказала йому стратити усіх, хто відмовився виконати наказ. Місяць, який зламав Робертове життя! Все це не могло бути збігом! Настав час розірвати замкнуте коло провини.

— Що маю зробити я? — глухо, немов чужим голосом, спитав Роберт.

— Те, що вмієш тільки ти, — відповів Поляк. — Хакнути спогади, дізнатися про інших учасників змови. 

— Пролізти в голову до Річардсона? — Роберт вишкірився, — О так! Це буде цікава мандрівка! 

За дві години старий мінівен доставив шістьох кіборгів у Національний ліс Тахо до іншого мінівена. Роберт виліз зі смердючої автівки і вдихнув свіже лісове повітря. Потім спробував пожартувати:

— То ми приїхали на кемпінг?

— Так, — Стен відкрив дверцята “закладки”. — Будемо смажити м’ясо.

— Люблю барбекю, — невесело розсміявся Роберт, побачивши лазерну гармату. — То ви все ж дістали її!

— То моя цяцька! — Хьюго витяг з кузова зброю, загудівши біонічними протезами.

— Екзоскелетів не було?

— Друже, заціпся, — один з кіборгів суворо поглянув на Роберта. — Ми не на прогулянці.

Кіборг стерпів цю грубість. Його спроби жартувати були лише військовою звичкою зняти стрес та хоч трохи знизити напругу. Дорогою вони обговорили план, і він був схожий на самогубство. Маєток Річардсона, в який сьогодні прибув Мейсон, був справжньою фортецею. Купа охорони, купа камер, майданчик для квадрокоптерів, зручно розташований біля запасного виходу. Високий електричний паркан. Останній не був перешкодою, навпаки — він мав стати союзником кіборгів. Перша група мала відволікти увагу охорони, допоки Поляк, Роберт і Хьюго проберуться з іншого боку. Для цього вони мали набір димових гранат, пару автоматів та біонічного коня. 

— Сподіваюся, у них немає дронів, — Роберт із сумнівом взяв автомат та травматичний пістолет, які простягнув йому Поляк.

— Немає. У Річардсона цікаві погляди на безпеку. Він не довіряє сучасним технологіям. Навіть камери в нього аналогові, за моніторами стежить людина-черговий.

— З огляду на наші можливості, це — доволі обґрунтовані погляди.

Кіборги розпорошилися лісом, який оточував маєток. Єдиною вразливістю цієї “фортеці” було те, що вона була розташована у низині. З навколишніх пагорбів можна було спостерігати за всіма переміщеннями охоронців. Поки загони чекали темряви, Роберт намагався порахувати їхню кількість. Він збився після числа двадцять. Отже, охоронців було щонайменше сорок. Кіборги одягли свої фірмові плащі та маски. Вже скоро.

Атака почалася з іржання. Машинна репліка коня прорвала електричну огорожу. Світло в маєтку згасло. Трійця на чолі з Поляком прорізала паркан і потрапила всередину, сховавшись біля квадрокоптерів. Подача електроенергії відновилася, але лише для того, щоби кінь влетів у наступну секцію, знову зануривши територію у пітьму. Наноядро коня, зламане та переписане, змушувало його носитися по подвір’ю, ламаючи все довкола. Для додаткового ефекту перша група почала кидати димові гранати. Робертова трійця зачаїлася в очікуванні, поки більшість охоронців залишить маєток. Почалася стрілянина. Це й був їхній сигнал.