У спокої

Роберт дослухався до Стена. Він ходив на роботу, відвідував свій розмовний клуб, жив своїм життям. У середовищі підпільних бійців він став добре відомий під псевдонімом “Дункан Маклауд”. Чоловік діяв обережно — не зривав великих виграшів, не вплутувався у схеми. Спочатку щовечора він чекав, що по нього прийдуть. Іноді він довго не міг заснути від передчуття, що вночі його витягнуть з ліжка. Щоразу, коли вигулькували новини про чергового причетного до “зомбі-ферми”, Роберт уважно передивлявся всі стрічки в пошуках хоча б маленького сліду кіборгів. 

А потім ті думки змінювалися іншими — що по нього прийде хтось із кіборгів з черговим завданням, планом, пропозицією… Але цього теж не сталося. Роберту часом здавалося, що життя втратило колишню гостроту, що він поринає в оманливо спокійні води. Йому кортіло зайти до Стефана, але він кожного разу зупиняв себе. Схоже, що всі: система, союзники, вороги — забули про кіборга-інструктора. Всі, крім його суботнього клубу роздумів. 

Клуб став його постійною звичкою, віддушиною, розрадою. Роберт часто згадував, як смішно йому було слухати роздуми Тоні про зомбі-ферму. Смішно та сумно водночас — вчений так і не пригадав своєї вирішальної ролі в розкритті. Попри Робертові очікування, в медіа ця тема прожила відносно недовго — якихось два тижні. На відміну від більшості новин, які старанно “роздмухувалися”, цю навпаки — старанно стишували. Жахливу змову журналісти перетворили на кримінальну оповідку про гангстерів-емігрантів. Проте Роберт був майже певен, що якісь уважні очі в кібернетичних окулярах продовжують розслідування, яке він почав.

Дні йшли за днями, місяці за місяцями. Дженніфер та Томас відгуляли весілля. Серед запрошених не було жодної людини, молодшої за тридцять років, тому оформлення було у стилі “18+”. Весільний торт мав вигляд прутня, який затисли жіночі груди. Розваги теж були відповідні. Багато гостей взяли із собою супутників, тому здавалося, що на бенкеті присутня половина міста. Роберт дивився на все це з сумом. Йому здавалося, що весілля повинне мати інше значення.

Розмовний клуб теж скоро забув про катастрофу, частково спричинену Робертом. Більшість розмов тепер була про Космос і про те, як не допустити до нього Корпорацію. Одні збори, які Роберт добре запам’ятав, почалися з такої новини:

— “Ікар” стартував! — оголосив Тоні. — Перший корабель на двигунах темної енергії!

— Уф, — зітхнула Дженніфер, — новини заповнені відео та віртуалами з пуску. 

— А новини познайомлять тебе з інженеркою, яка спроєктувала двигун? — Тоні мав на увазі їхню сьогоднішню гостю, темношкіру дівчину на ім’я Амара.

— Пане Тоні, — Амара, як і її колега, носила окуляри, — Ви змушуєте мене червоніти. Я лише розробила ШІ, який спроєктував двигуни.

— Без Вас “Ікар” би не полетів!

— Сподіваюся, що я не Дедал, — всміхнулася науковиця. — Моє завдання було невеликим — стабілізувати реакцію переходу матерії в темну енергію.

— Чого я не можу зрозуміти, — промовив Роберт, підперши голову рукою, — так це: “Що таке та темна енергія?” І що ви перетворюєте на неї? Темну матерію?

— Ой, що Ви! — засміялася Амара. — Згодна, термінологія у фізиків іноді кульгає, пане…

— Роберт. Можна “Роб”.

— Добре, Робе. Насправді, темна енергія — це геть не енергія. Це радше сама тканина простору-часу…

—  Це можна уявити як поверхню води, — втрутився Тоні. — Наш простір — це поверхня. Світло, гравітація, магнітні поля — це все хвилі на цій поверхні. Їхня швидкість є сталою, незалежно від того, якого розміру камінь ти кинеш. 

— А що тоді звичайна матерія? — Роберт наморщив лоба.

— Звичайну матерію можна уявити як кригу на поверхні води, — підхопила Амара. — Тільки, якщо лід — це форма води з малою кількістю енергії, то матерія навпаки — це простір, сповнений енергії. 

— То Ваш двигун просто топить кригу?

— Вгадали, Робе! — Амара радісно плеснула в долоні. — Ці реакції були випадково відкриті в нових гелієвих реакторах синтезу. Спочатку їх зафіксували гравітаційні обсерваторії як нове джерело. Лише потім ШІ знайшли розв’язання в роботах Еріка Верлінде.

— Сонечко, — це вже був Майкл. — Ви нам нічого не поясните, навіть не намагайтеся. Ми вже занадто старі для таких речей.

— Я не згодна, — Дженніфер стиснула руку Томаса. — Нам поки що все зрозуміло. 

— Темна енергія зазвичай формується у міжгалактичному середовищі, — продовжила Амара. — Це останній за шкалою ентропії стан енергії, утворений квантами, що розпадаються. Але також невелика її частка утворюється в надщільних та надгарячих місцях, таких як…

— Зірки, реактори, — підхопила Джен.

— А я думав, темна енергія — це щось типу газу, — засміявся Майкл. — На відео запуску корабель наче розтанув у чорній хмарі.

— Це через ефект розтягування простору. Світло просто розтягнулося так, що вийшло за межі видимого спектра. Але так, тут назва дійсно пасувала.

— То що саме Ви спроєктували? — спитав нарешті Роберт.

— Як Вам пояснити… Це такий реактор, який закручує матерію у формі бублика. Майже вся енергія йде на магнітні поля, які підтримують  токамак. Вибачте за науковий термін. Щоби запустити цей реактор, потрібен менший реактор синтезу. І ще один менший, щоб запустити попередній. Корабель на вісімдесят відсотків складається з реакторів.