На Маренго-стріт

Роберт крокував вулицями Санта-Кларіти. Одяг Тоні незручно сидів, подразнював шкіру, сковував рухи. Передмістя жило своїм тихим щоденним життям. Мешканці блукали вулицями, вигулювали собак, порпалися на подвір’ях. Кіборг похмуро поглянув на закинуту будівлю школи. Він увімкнув свій командний модуль. Із-поміж двох його вчорашніх солдатів досі підключеним був лише один — темношкірий кіборг, підписаний як Хьюго. Роберт кілька хвилин коливався та встановив шифрований зв’язок.

— Ти живий?! — долинув з навушника голос.

— Так, — Роберт мимоволі кивнув. — Який у вас стан справ? Де другий?

— Він засвітився, заліг на дно, — Хьюго теж коливався перед відповіддю. — Що з Поляком? Він мав вийти на нас.

— Він ще залишався, коли я вийшов, — Роберт теж старався не патякати зайвого, навіть шифрованим каналом. — Але пакунок у мене. 

— Де ти?

— У Санта-Кларіті. Але мені треба ще дещо. Виправити одну помилку.

— Що тобі треба? — Хьюго насторожився.

— Стати схожим на санбота, — Роберт примружився, зрозумівши, що це вже геть зайве. Але він не знав, як інакше пояснити свій план. — Хочу сходити в лікарню.

— Прийняв, де тебе шукати?

— У закинутій католицькій школі.

Роберт чекав у затінку, ледаче потягував каву з термоса, турботливо зварену Марком. Він поки не бажав користуватися власним рахунком, щоби не видати своє місцеперебування. Через дві години квадрокоптер круто зайшов на посадку на шкільне подвір’я. Хьюго був за штурвалом, трохи зігнувшись через свій великий зріст. Роберт підсів збоку і гвинтокрил рвучко злетів угору. Темношкірий недобро подивився на нього.

— То, — протягнув Роберт, — ми наробили шороху там?

— А як ти гадав, чоловіче?! — Хьюго кинув штурвал та перемкнув коптер на автопілот. — Ми підірвали бісову вибухівку в центрі клятого міста! Я гадав, що ми затопимо лише ту бісову лабораторію… Але залило, трясця, половину підземки! 

Роберт змовчав. Йому не було чого сказати на свій захист. Сказати, що це був план Поляка? І що з того? Це ж Роберт віддав наказ підривати! Він уже уявив, як хвилі розпеченої пари розносяться підземкою, залишаючи після себе тисячі жертв. Скоро він і сам побачив масштаб руйнувань. Все було навіть гірше, ніж він уявляв. Цілий район Каліфорнія-Сіті був огорнутий парою. Будівлі просідали через бетонні фундаменти, які кришилися від температури. В усі боки мчали квадрокоптери — цивільні, рятувальні, медичні. “Так ось чому Джоан вивезли в Лос-Анджелес! — зрозумів Роберт. — У Каліфорнія-Сіті всі лікарні, напевно, забиті.” Хьюго розвивав свою думку:

— …розумієш, чоловіче, що ми, трясця, зробили? Якщо нас знайдуть, то повісять за яйця на одному з тих хмарочосів, повір мені! Можливо, Полякові ще пощастило, що він залишився там!

— Я маю план, — Роберт намагався надати голосу впевненості. — Він ризикований…

— Чоловіче! — Хьюго стиснув свій хромований кулак. — Не кажи мені про кляті ризики! Місто гуде як клятий вулик, наповнений, дідько забирай, пекельними бджолами! Якщо ти маєш план, який витягне нас із цього лайна, я буду збіса радий його почути!

Роберт виклав план своєму спільнику. Звісно, він не знав, який статус Хьюго мав у спільноті кіборгів, та й чи була в тій спільноті, взагалі, якась ієрархія. А діяти треба було швидко, не можна було гаяти часу на наради. До того ж Поляк обрав саме його. Тому Роберт вирішив, що узгодження з цим кіборгом буде цілком достатньо. Хьюго мовчки слухав, потім знову взявся за штурвал і заклав крутий віраж.

— Добре! — загарчав пілот. — Хай буде так! У будь-якому разі це краще, ніж тупо ховатися по норах.

— Куди ми? — Роберт побачив чергові нетрі унизу.

— До майстра.

Хьюго небезпечно повів квадрокоптер поміж багатоповерхівок, заклавши кілька крутих віражів. Роберт вчепився у ручку над головою. Гвинтокрил ще раз розвернувся в повітрі та залетів всередину багатоповерхової парковки. Кіборги вибралися з машини та опинилися в підпільному мистецькому центрі. Бетонні стіни були розмальовані графіті, творці пропонували різноманітні роботи — від звичайного татуажу до не дуже законних модифікацій. Повз них пройшла дівчина з імплантованими “котячими” вушками та хвостом, обдавши чоловіків солодкими парфумами. Хьюго потягнув Роберта до однієї з майстерень.

Майстер, кіборг з механічними руками, подібними до Хьюгових, але меншими та вправнішими, відірвався від екрана та поглянув на них крізь кібернетичні окуляри. У майстерні пахло мастилом, паленим металом та пластиком. Кілька принтерів металу без упину друкували нові деталі. Хьюго нахилився до господаря та прошепотів йому щось на вухо.

— То це він… — протягнув майстер. — Шановний, май на увазі: те, що ти хочеш, дуже незаконне. Настільки незаконне, що мене посадять довічно, якщо дізнаються, що я тобі це продав.

— Я зітру спогади, — втомлено сказав Роберт.

— Сам собі ти не зможеш стерти спогади! Якщо тебе впіймають, то одразу підключать до сканера!

— Отже, зроблю так, щоби мене не зловили.

— Доку, — втрутився Хьюго. — У нас немає інших варіантів.

— Добре, — зрештою згодився майстер. — Ось це — маскувальний нанітний рій. Ти, напевно, стикався з ними у війську. Але цей може набути будь-якої форми.