На фермі

Роберт пив свій звичний флет-вайт у парку на кампусі. Парк був розташований на двадцятому поверсі поміж двома хмарочосами. Це був його улюблений парк, не такий вітряний як ті, що були розташовані вище, але достатньо сонячний. Спершись на поруччя, чоловік роздивлявся Каліфорнія-Сіті. У цій точці він почувався в центрі подій — місто оточувало його, а не тиснуло згори. Роберт якраз допивав каву, коли його оточили троє в чорних плащах. 

— Шановні?! — висловив здивування інструктор.

— Одягай, — загарчав кремезний темношкірий чоловік з біонічними протезами рук.

— Добре, добре, — Роберт прийняв простягнутий йому плащ. — До чого така таємність?

— Швидше, ми не маємо часу, — проскрипів інший кіборг, з металевою пластиною на обличчі та оком-камерою.

— А де Поляк? — Роберт натягнув плащ з каптуром, який, на його подив, мав підкладку з нанобронею. 

— Я тут, — з-під третього каптура на Роберта дивилося незнайоме обличчя з дитячими рисами. Але говорило воно голосом старого Поляка.

— У мене, взагалі-то, ще пари…

— Скасуй їх. Чи дай самостійне завдання. Придумай щось.

Роберту залишилося лише кивнути та піти разом з трійцею. Вони спустилися на перший поверх кампусу, а звідти ще нижче — в андеграунд Каліфорнія-Сіті. Звісно, підземні комунікації замикалися на електронні замки, які мали обмежити доступ до підземного лабіринту. Ті самі, які Поляк відкривав легким дотиком руки. Роберт одразу увімкнув навігаційний модуль. 

— То ти знайшов “ферму свободи”?

— Знайшов, — кивнув, не озираючись, Поляк. — Але вони встигли переїхати. Наша розправа над Мойшею не залишилась непоміченою…

— Тобто вона була даремною? — обурився Роберт.

— Я цього не казав. На закинутому місці я зібрав важливі дані. Але головним було те, що ми дізналися, як і хто постачає їм матеріали.

— Кирило та його субмарина, — згадав викрадач пам’яті.

— Саме так. Довелося зв’язатися з деким на тому боці. Завдяки йому я вистежив, куди прибув підводний човен. Якщо поспішимо — накриємо там усіх! 

Крихітний загін спустився у підземні нетрі. На п’ятому ярусі були прокладені труби з гарячою водою, тому на четвертому було достатньо тепло і в ньому тулилися безхатьки. Сморід немитих тіл вдарив у ніс, віддавав огидною кислинкою в роті. Навіть у такому місці була своя ієрархія — малі бічні коридори були зайняті геть знедоленими людьми. Тоді як центральні слугували ринком для нелегальних та напівлегальних товарів. Поляк звернув до однієї з крамниць. Продавець, кіборг з механічними кінцівками, штовхнув ящик з-під прилавка. В ящику лежали чотири автомати та магазини до них. 

— Вогнепальна? — Роберт скривився, ховаючи зброю під плащем.

— Калібр 8, вибухові кулі, — відповів Поляк. — Це найпотужніше, що можна дістати.

— Лазерні гармати є тільки у військових, — всміхнувся темношкірий. — Я був би не проти таку потягати.

— Напевно, тільки ти й зможеш її тягати.

— То який у нас план? — спитав Роберт, коли вони знову опинилися на “вулиці”.

— Ти візьмеш під командування цих двох, щоби в нас був надійний зв’язок. Я встановив їм солдатські модулі. Вони чекатимуть нашого сигналу нагорі, коло геотермальної шахти. А ми з тобою підемо всередину. 

— Не розумію…

— Коли ми вийдемо з ферми, — із зітханням промовив Поляк, — вони затоплять її окропом. Якщо ми не вийдемо — теж затоплять.

— То ми гратимемо роль приманки?

— Здебільшого — так.

Кіборги зайшли у вантажний ліфт, який пахнув пральним порошком та брудним одягом. На сьомому рівні “солдати” вийшли, натомість зайшов працівник пральні з візком одягу. Він був молодим, принаймні мав молодий вигляд, з вух стирчали старомодні дротові навушники. Його ніяк не бентежила присутність двох чоловіків у чорних плащах. На дев’ятому рівні працівник вийшов, Роберт з Поляком поїхали на десятий.

Чоловіки опинилися на автоматичній підземній парковці. Автомобілі стояли у три яруси у спеціальних клітках-тримачах. Вони тягнулися нескінченними рядами — нові електричні спідстери, давні літій-іонні тихоходи, були навіть раритетні авто на рідкому паливі. Час від часу маніпулятор чіпляв один з автомобілів, забирав нагору або ставив у штабель. 

— Ми близько, — Поляк одягнув броньовану бойову маску. — Бачиш наших?

— Зв’язок стабільний, — Роберт сунув руку в кишеню та витяг таку саму маску, як у Поляка. 

Поляк зайшов у один із закутків парковки і відірвав панель зі стіни. За нею ховалася вентиляційна шахта, якою кіборги спустилися на два рівні нижче. Кілька ударів ногою вибили іншу панель. Поляк, який ішов першим, зник у проломі. Роберт зліз та наздогнав його. Кіборги опинилися в тісному й темному проході поміж рядами кліток, схожих на звірині. Чоловіки спорядили зброю та обережно посунули вперед. Вони пройшли, мабуть, метрів двадцять, коли щось кинулося зсередини клітки до них. Бліда рука з поламаними нігтями ледь не вчепилася Робертові у плече. Лише досвід втримав кіборгів від того, щоб натиснути на гачки.

— Допоможіть, благаю! — застогнала жінка всередині.