У лікарні

Роберт пам’ятав. Пам’ятав він і те, що шукав у закутках пам’яті. Чому Майя зникла? Хто порпався в його голові? Можливо, саме зараз потік спогадів винесе його в правильне місце. Він опритомнів у квадрокоптері невідкладної допомоги. Поруч сидів молодий медик, який уважно вивчав екран. 

— Де я? — Роберт спробував підвестися, але ліжко надійно втримувало його.

— Не хвилюйтеся, — молодик говорив автоматично, не в змозі відірватися від екрана. — Вам допоможуть.

— Я не пам’ятаю…

— У Вас стався збій нанітних систем. Це спричинив Ваш… — лікар на мить запнувся, — спосіб життя.

— Що зі мною? — Роберт почав панікувати.

— У Вас зламане ребро і ціла періодична таблиця хімічних елементів у крові. Ви знепритомніли посеред вулиці.

— А хто викликав швидку?

— Стефан Бойкоу, — відповів медик і витяг з кишені візитівку. — Добре, що нагадали, він просив передати це.

Роберт прийняв і спробував покласти пластиковий прямокутник до кишені штанів. З третьої спроби йому вдалося. Невдовзі квадрокоптер прибув до лікарні невідкладної допомоги. Втомлений черговий лікар з триденною щетиною окинув поглядом Роберта і запустив програму сканування. Тільки тепер чоловіка накрила хвиля сорому через свої вчорашні вчинки. “Добре хоч сьогодні субота, — майнула в його голові думка. — Сподіваюся, що сьогодні субота.” Роберт ніяково покрутився і звернувся до лікаря:

— А може, просто вколете мені експрес-дозу нанітів та й по всьому?

— А може, Ви не будете мене вчити виконувати мою роботу? У Вас сталася десинхронізація нанітів, гадаєте, від нової дози вона мине?

— Це через… — Роберт згадав, що вночі він хакнув клубні наніти.

— Це звичайне явище для Вашого віку та способу життя, — відповів лікар. — Бойові наніти, експрес-дози, клубні, омолоджувальні, це все накопичується у Вашому тілі. Лише питання часу, коли в їхній роботі станеться критичний збій.

— Чекайте, адже я можу керувати ними…

— Ви про свій офіцерський модуль? Ха, — медик почав сміятися, але його сміх перервало позіхання. — Те, що ви можете давати команди цілій системі, або системам інших людей, ще не означає, що ви керуєте ними. У вас же немає нанітного ядра, як у роботів?

— Наскільки мені відомо — ні, — скривився Роберт. — То які в мене перспективи?

— Вас під’єднають до медбота, полікуєтеся тиждень-другий. Але у Вашому віці вже час подумати про догляд.

— Який це вік?! — обурився кіборг. — Мені всього лише… п’ятдесят чотири? 

— Адже Ви не думали, — всміхнувся лікар, — що зможете прожити вічно без капремонту?

Роберт знову знепритомнів, а, може, заснув, після чого прокинувся вже в палаті. Палата не була схожа на військові шпиталі, до яких звик кіборг. В ній було чисто і сонячно, три інші ліжка були порожніми. Він викликав екран свого особистого акаунта і з полегшенням дізнався, що субота ще тривала. Ані листів, ані дзвінків не було. Понад усе Робертові хотілося приховати інцидент від своїх керівників з Академії. Хоча він, напевно, міг би непогано заробляти на підпільних боях. Роберт запхав руку за пазуху, але там було порожньо. Він не встиг насолодитися горем втрати, бо в палаті з’явився невисокий чоловік з величезною лисиною та рожевими щоками. 

— Чудово, Ви опритомніли, — лікар потер руки. — Просто чудово. Мене звати Чарльз, я Ваш лікар. Медбот екстреної допомоги успішно нормалізував Ваш стан. 

— То я можу йти?

— Поки що ні, — медик обмацював Роберта з усіх боків. — Вам потрібен постійний догляд. Близько сорока відсотків нанітів у Вашому тілі перестали функціонувати. 

— І що це означає? — кіборг вже втомився від загадок медичних працівників.

— Що їх треба вивести та замінити. У медботів щільний графік, але, гадаю, по пів години на день ми зможемо Вам надати.

— А якщо… — Роберт набрав повні груди повітря. — Якщо в мене буде власний? Я зможу піти додому?

— Так-так, звісно! — Чарльз закивав головою. — Я покличу представника НанКо. Чудово, просто чудово!

Представник НанКо не забарився. Звісно, що він вже мав анкету Роберта, дбайливо надану лікарнею. Це не було чимось незвичайним — у Корпорації майже в усіх договорах були пункти дрібним шрифтом. Це був молодий на вигляд чоловік у бездоганному сірому костюмі, з важким кейсом у руці. Зайшовши у палату, він поправив краватку і жестом показав Робертові, щоби той не вставав з ліжка.

 — Я Вас прошу, не треба, — промовив він, підійшовши до ліжка та потиснувши Робертову руку. — Мене звуть Хіггінс, Джері Хіггінс. Насамперед я хочу висловити Вам подяку за внесок у війну на сході. Ви та Ваші побратими дійсно робите там велику роботу.

— Я вже давно не у війську…

— Це не применшує Ваш внесок! Нехай є десять відсотків людей, які зробили більше за Вас. Але Ви зробили для цивілізованого світу більше, ніж дев’яносто відсотків!

— Дякую, — Робертові дійсно було приємно це чути, — зараз більшість забула про війну…

— Саме тому НанКо пропонує Вам спеціальний “ветеранський” пакет! Ви можете отримати бота “все в одному” — кухар, прибиральник, медбот, персональний асистент.