На Землі

— Любий, війна давно закінчилася.

Роберт прокинувся в обіймах Клео. Вона мала рацію, війна давно закінчилася. Але для Роберта вона закінчилася раніше, ніж для інших — коли він вирішив перевестися з бойової посади в Академію Кіборгів у Каліфорнія-Сіті. Чоловік встав і підійшов до вікна — за ним нескінченною шеренгою виднілися хмарочоси. Колись ледь населене місто-привид стало притулком для мільйонів біженців з Європи. Ті бомби, які переслідували його у снах щоночі, спрацювали як треба. На відміну від радянських, які влучили у випадкові місця, розвалилися в небі, частково здетонували, отруївши радіацією півконтиненту. Людство пережило ядерну війну, якої так боялося. Воно позбулося останнього тягаря, який заважав злетіти до зірок. Клео підійшла ззаду й обійняла його під груди, вона знала, що Роберт любить обійми.

— Я би могла стерти спогади про війну. Вони тривожні.

— Наша особистість — це наші травми, — всміхнувся Роберт. — Я краще позбудуся спогадів про новий сезон “Далеких проблем близького Космосу”.

— Він справді жахливий! Але все ж людський мозок не здатний зберігати таку кількість спогадів. Давай перенесемо частину в цифрове сховище.

— Як це взагалі працює? — Роберт обернувся до надокучливої супутниці. Сон був безнадійно втрачений. — Припустимо, я хочу забути весілля Дженніфер. Я забуду і буду постійно питати в неї: “А хто такий Томас?”

— Ні, дурнику! — Клео відповіла щирою усмішкою. — Ти будеш пам’ятати, що вони одружені. Будеш пам’ятати, що був на тому весіллі. Просто зникнуть нав’язливі та травматичні образи, звуки, конкретні події.

— Тобто я не зможу пригадати, який вигляд мав їхній торт?

— Саме так! До того ж ти завжди можеш переглянути спогад наново!

— Добре, Клео, я подумаю, що можна видалити.

Роберт відправив супутницю готувати сніданок і почав збиратися на роботу. Потім він згадав, що вчора була п’ятниця, і в розпачі завив. Потім увімкнув перше-ліпше відео. Послухав молодого хлопця, який розповідав про диктаторські режими минулого. “Так-так, звісно, — пронудив він подумки до диктора. — Коли технологія біодруку стала доступною, вони її викрали та застосували по-своєму. Навіщо роками годувати та зомбувати людей, якщо можна надрукувати скільки завгодно рабів-зомбі?” Але молодик його здивував:

— Чи замислювалися ви колись, а яку мету мали люди, яких ми вважаємо диктаторами? Орєхов, Аль-Неро, брати Кім? Яке майбутнє вони бачили?

— Друже, вони бачили тебе десь на уранових рудниках, — Клео звикла, що Роберт інколи говорив до блогерів, тому не відповідала. — Якщо не як біомасу для принтера.

— З усіх технологій, які ми мали на той час, вони викрали саме технологію біопринтера. Чому саме її?

— Тому що для неї не потрібна величезна інфраструктура. Якби вони могли, то наробили б триметрових кіборгів-убивць.

— Гадаю, вони бачили майбутнє без роботів! — продовжував автор. — Бо за них до останнього билися люди! Нехай друковані, але…

— Я би тебе туди завіз! — Роберт у гніві вимкнув екран. — Там досі є достатньо “людей”, які лазять по…

— Сніданок готовий, — Клео з’явилася на порозі, одягнена в один лише фартух. Вона мала приголомшливий вигляд.

Роберт подякував і вчинив як справжній чоловік — поснідав та заснув. Прокинувся він ближче до вечора. Продерши очі, він зрозумів, що запізнюється. Доївши залишки сніданку, колишній кіборг швидко одягнувся та вийшов за двері. Викликав ліфт і піднявся на дах. Там було припарковано кілька квадрокоптерів-таксі. Це був найшвидший транспорт у Каліфорнія-Сіті.

— Клуб “Корчма”, район “Мала Україна”.

Корчма була одним з небагатьох закладів міста, в якому подавали ненадруковану їжу та питво. До того ж, вона нагадувала Робертові про його походження. Мала Україна забудовувалась під час третьої хвилі евакуації та стала прихистком для багатомільйонної діаспори. Квадрокоптер доставив Роберта майже вчасно.

— Привіт, Джен! — привітався він, сідаючи за “їхній” столик. — А де всі? Де Томас?

— У Майкла з Кет терміновий виклик, — відповіла Дженніфер, яка сьогодні мала виразні вилиці та губи-вареники. — А Томас поїхав серфити з друзями.

— А ти вирішила підготувати йому сюрприз? — Джен нагадувала Робертові якусь кінозірку з минулого. — Це в тебе Роуз Гакслі? 

— Анджеліна Джолі, — відповіла жінка, зробивши кілька виразних жестів. — Гадаю, чоловікам до вподоби різноманіття. 

— Є й такі, що полюбляють стабільність, — всміхнувся чоловік. 

— Вибачте за спізнення, — Тоні злегка вклонився, блиснувши лисиною та окулярами. — Познайомтесь, це — Сара! Моя колега з інституту дослідження Космосу. Вона вирішила доєднатися до нашого гуртка. 

— Ще одна душа, спрагла до зір, — посміхнулася Джен, протягнувши руку новій людині. 

Обмінявшись вітаннями, люди повсідалися та заглибилися в меню. Джен, як експертка з української кухні, допомагала Сарі з вибором. Робертові нічого не хотілось, тому він замовив собі лише пиво та чипси. “Як добре, що в мене повне тіло нанітів, — подумки всміхався він. — Можна їсти будь-яку хімію.” Гурток повимикав екрани меню, та запанувало незручне мовчання.