1.

- Сьогодні ти була неперевершена! - у гримерку без стуку заходить Діна та кидає на диван більше десятка букетів квітів. - Повний зал, як і завжди!

- Спасибі! - посміхаюся й продовжую змивати з обличчя макіяж. Хочеться додому і в душ. Після концерту у мене завжди так. Я морально та фізично виснажена, тому потрібно щось, щоб відновити сили. - Поїдеш сьогодні до мене? Не хочу сама залишатися. 

- Звісно! - Діна - моя єдина подруга. Коли мені запропонували контракт, я, не думаючи, забрала її з собою до нашого рідного міста. Хотілося, щоб у чужій країні поруч був хоча б одна близька людина. Оскільки хлопця свого я втратила, залишилася тільки подруга. 

У Діни темне волосся до плечей, великі блакитні очі та приємна посмішка. Вона хороша дівчина і завжди поруч зі мною. І справа зовсім не в тому, що дівчина отримує хорошу зарплату. Вона - моя підтримка, і я дуже це ціную. 

Без яскравого макіяжу я виглядаю доволі скромно. Зелені очі, смуглява шкіра та кучеряве волосся, яке і є моєю візитівкою. Мене часто називають "кучерявкою", і так мене колись називав Він…

Змінивши сценічний костюм на зручні джинси та футболку, одягаю на очі окуляри й у компанії Діни покидаю гримерку. Біля входу на нас вже чекають двоє кремезних охоронців. Мій продюсер Дейв надто сильно займається моєю безпекою. Інколи це дратує, а інколи рятує від надто палких шанувальників. 

- Замовимо піцу? - питаю у Діни, коли розміщуємося у наглухо затонованому позашляховику. Охоронці спереду, тому я відчуваю себе повністю захищеною. 

- Хіба у тебе не дієта? - стишує голос подруга.

- А ми нікому не розкажемо, - також шепочу й посміхаюся. 

До приватного будинку у найбагатшій частині Лондона прибуваємо через сорок хвилин. Всередині надто багато місця для мене одної, а от за територією завжди пасуться журналісти. Вони реально думають, що мене можна спіймати на якійсь сенсації, та за три роки своєї кар'єри я жодного разу не потрапляла у щось подібне. 

Поки приймаю душ, Діна замовляє піцу. Я не часто обманюю свого дієтолога, та саме після концерту хочеться набити шлунок чимось не надто корисним. 

Кучеряве волосся збираю у пучок і, накинувши на себе халат, проходжу у вітальню. Діна якраз увімкнула музичний канал на величезному плазмовому телевізорі і, розклавши коробки з піцою на столі, слухає останні новини у світі шоу-бізнесу. 

Саме хочу попросити її вимкнути його, тому що музики мені й у реальному житті вистачає, та коли чую знайому назву, не можу зрушити з місця.

- Як нам стало відомо, кілька днів тому в Лондон прилетіла перспективна рок-група "БезМеж". Тут вони записуватимуть свій новий альбом й готуватимуться до великого сольного концерту, - і хоч ведуча говорить стримано та по суті, у мене мурашки бігають шкірою. Коли на екрані з'являються всі хлопці з гурту, мій погляд прикутий лише до одного. Адам… Хлопець, котрого ще кілька років тому я так сильно кохала і котрому, в результаті, розбила серце. 

- Пробач, я не бачила, що ти тут, - Діна поспіхом вимикає телевізор. Вона чудово знає мою історію. Сама була її частиною. 

- Отже, "БезМеж" у Лондоні, - сідаю на диван і беру в руки шматок піци. Кусаю й зажмурююся від задоволення. 

- Мені не подобається твоя інтонація, Ліро, - хмуриться Діна і сідає поруч. - Не варто тобі сунутися до них. Ти і Адам… минуле. Я думала, що ти змирилася.

- Ні, не змирилася, - чесно відповідаю. - Якби не та ситуація, я б ніколи не кинула Адама. Я кохала його... і зараз кохаю. А що, коли у мене є шанс все повернути?

- Ти тільки боляче собі зробиш, - бурчить Діна. - Він ненавидить тебе і думає, що ти обрала музику та гроші. І як збираєшся все повертати? Розкажеш правду? 

Як би важко не було це визнавати, та Діна має рацію. Якщо повернуся до минулого - тільки гірше собі зроблю. Тоді, п'ять років тому, у мене дійсно не було іншого виходу. Я не маю права розповідати йому правду про свої істинні мотиви. А як повернути довіру хлопця без зізнань не знаю. Та чи варто це робити взагалі? Жила ж якось ці довгі п'ять років. 

Повечерявши піцою, я відправилася у свою кімнату. Здавалося, що після виснажливого концерту засну миттєво, та, як виявилося, не тут то було. В голову почали лізти картинки з минулого, котрі я так довго забувала і котрі раз за разом спливають у моїй пам'яті. 

Ми з Адамом щасливі та закохані. У нас так багато планів на майбутнє і всі вони пов'язані з музикою. Ми познайомилися на першому курсі університету і, здається, це було кохання з першого погляду. Він багатий та красивий, а я - дівчина з іншого міста, що жила з сестрою в орендованій квартирі. Здавалося б, що між нами може бути спільного? Та, як згодом виявилося, ми були ідеальним доповненням одне одного. Адам мріяв про власний гурт, а я - про музичну кар'єру. І якщо його мама потикала всім бажанням сина, у мене не було нікого і нічого, щоб допомогти. 

Я ніколи не думала, що мені доведеться робити вибір. Це було занадто жорстоко. Якби не один нюанс, котрий був найвагомішим, я б не обрала співпрацю з відомим продюсером. Залишившись наодинці з собою та з відповідальністю за життя іншої людини, я не могла вчинити по-іншому. На жаль, Адам не знає і ніколи не дізнається всіх нюансів. Для нього я зрадниця, котра розтоптала наше кохання. 

Я думала, що залишила все це далеко в минулому. Але зараз, знаючи, що Адам зовсім поруч, я не можу не думати про нього. А що, коли у мене ще є шанс все повернути. Я більше не бідна дівчинка, а зірка зі світовим ім'ям. Цікаво, чи готова його матір і сам Адам прийняти мене такою?

Наступного ранку мене будить дзвінок від Дейва. Мій продюсер ніколи не думає про те, що його зірочці і відпочивати треба. На годиннику тільки початок дев'ятої і спати хочеться страшенно. Та ще більше хочеться, щоб клятий Дейв під землю провалився.

- Слухаю! - прикладаю телефон до вуха та знову заплющую очі. 

- Привіт, моя зірочко! - занадто енергійно випалює чоловік. - Ти що, спиш?!