Розділ 45

Першим повернувся звук дощу.

Він стукав по підвіконню іншого кабінету. Яна розплющила очі. Біля ліжка сиділа Ірина. Олена Аркадіївна дивилася на монітор і відзначала час.

— Не вставайте, — сказала вона. — Назвіть, де ви.

Яна назвала адресу на Шулявці. Потім виправилася: медичний центр був неподалік, але не в офісі. У цій лінії Олена орендувала його на день через колишню колегу.

— Я повернулася?

— Так, — відповіла Ірина.

— Сергій?

Питання вирвалося раніше за перевірку.

— У цій лінії помер три роки тому, — сказала Олена. — Що ви пам’ятаєте останнім?

— Медичний центр. Інший. Сергій вийшов у коридор. Я заснула.

На столі стояла прозора коробка з написом «Лінія А». У ній лежали мертва обручка на ланцюжку й заручальна каблучка. Живої обручки не було.

Яна сіла. Голова паморочилася, але нудоти не було.

— Третій етап зараз? — запитала вона.

— Після їжі й повторної перевірки. Ви можете відмовитися.

Ірина дала їй банан і несолодкий чай. Яна їла повільно. У пам’яті ще стояв Сергій біля сходів. Біль був свіжий, майже фізичний. Вона не хотіла втрачати його вдруге. Водночас знала, що не повернеться за новим прощанням.

Через годину Олена провела її до кабінету. Стіл був порожній, окрім двох списків і диктофона. Ірина лишилася в коридорі. Данило чекав поверхом нижче, як домовлялися.

Яна зняла ланцюжок із мертвою обручкою, хоча не вдягала його після повернення, просто тримала в кишені. Поклала в коробку. Заручальну каблучку залишила поруч.

Олена розклала списки. Частину фактів перенесла її місцева версія, частину Яна переписала після пробудження. Вони звірили дати з календарем, медичними документами, робочими листами. Там, де підтвердження не було, залишили знак питання.

— Це не суд над вашою пам’яттю, — сказала Олена. — Нам не потрібна безпомилкова автобіографія. Потрібне усвідомлене визнання обох контурів і межа майбутнього доступу.

Яна прочитала список життя Б. Аварія, операції, перші кроки, повернення Сергія до роботи, сімейні вечері, музей, інший Данило й Ліза. Останнім пунктом була лампочка над плитою.

— Воно існує, — сказала вона.

Олена не відповіла одразу. Повернула список до Яни й поклала палець на підпис місцевої версії.

— Ці люди житимуть далі, навіть коли ви перестанете їх бачити.

— І після закриття?

— За всіма записами — так.

— Яна там прокинеться?

— Я не можу пообіцяти точний момент. За нашими спостереженнями, місцева безперервність лишається. Ви вже отримували її записи, коли фокус був тут.

Яна прочитала список життя А. Похорон, квартира матері, повернення до «Середи», перший рік терапії, знайомство з Данилом, їхні стосунки, заручини, помилки останніх тижнів. У списку не було слова «щасливе». Факти не обіцяли, що вибір стане легшим.

Олена ввімкнула диктофон.

— Назвіть обидві реальності.

— В одній Сергій помер після аварії. Я прожила три роки після його смерті. В іншій Сергій вижив, пройшов реабілітацію, і наш шлюб продовжився. Обидві реальності справжні.

— Назвіть людей, чиє існування ви визнаєте окремим від вашого вибору.

Яна назвала іншу Яну, Сергія, Данила й Лізу з другої лінії. Потім людей першої. Голос тремтів на імені матері, але вона продовжила.

— Що ви відмовляєтеся робити?

— Відмовляюся переходити між лініями. Відмовляюся шукати нові якорі й перевіряти, чи можу повернутися. Відмовляюся називати одну Яну несправжньою, щоб виправдати вибір.

— Яку лінію обираєте для свого подальшого доступу?

— Ту, де Сергій помер.

— Чому?

Яна подивилася на аркуш із сухою ручкою, який лежав збоку.

— Бо його смерть сталася зі мною, як і все після неї. Моє горе, лікування, робота, самотність і нова любов не були помилкою. Я віддала б багато, щоб Сергій не помер. Але не віддам жінку, якою стала після.

— Ваш вибір залежить від того, чи залишиться з вами Данило?

— Ні.

— Ви визнаєте право другої Яни продовжити життя з Сергієм без вашого доступу?

— Так.

Олена вимкнула диктофон. Дала Яні прослухати запис. Голос звучав хрипко, кілька слів було майже не чути. Яна не перезаписувала для чистоти.

Потім підписала обидва списки. На звороті аркуша з рішенням написала звернення до іншої Яни.

«Я не забираю твоє життя. Дякую, що змусила мене побачити тебе. Я закриваю доступ зі свого боку. Якщо в тобі лишаться мої спогади, вони не зобов’язують тебе жити за мене».

Олена поклала лист у конверт, який мав залишитися в архіві цієї лінії. Чи з’явиться він в іншій, вона не знала. Фізичні речі не переходили, крім обручки і банки. Але зміст уже був у Яниній пам’яті, а отже, міг лишитися й там.