Розділ 44

Нейтральне приміщення Олена знайшла в невеликому медичному центрі, який на вихідні не приймав пацієнтів. На другому поверсі були кімната відпочинку, процедурна й кабінет із матовими вікнами. Тут не було фотографій, знайомих меблів або речей із будь-якого Яниного дому.

О дев’ятій Сергій привіз Яну й залишився біля реєстратури. Олена Аркадіївна перевірила тиск, пульс, орієнтацію. Потім попросила дістати живу обручку з конверта. Яна поклала її в прозору коробку з написом «Лінія Б».

— Ланцюжка немає? — запитала Олена.

— Він лишився там.

— Що ж, це теж добре.

На столі лежали два списки фактів. Яна перечитала обидва. Додала до другого вчорашню лампочку, прогулянку й розмову на зупинці. Це не було потрібно для процедури, але вона не хотіла, щоб останній день лишився лише у неї.

Олена ввімкнула диктофон.

— Назвіть рішення.

— Я повертаюся в життя, де Сергій помер, щоб завершити третій етап там.

— Чому?

— Три роки після його смерті відбулися зі мною. Я не згодна втратити до них доступ заради життя без цієї смерті.

— Ви заперечуєте цінність життя, де він вижив?

— Ні. Воно справжнє. Яна, яка тут живе, справжня. Сергій справжній.

— Ви втікаєте від Сергія через провину перед Данилом?

— Ні. Я не знаю, чи буду з Данилом. Моє рішення не залежить від цього.

Олена вимкнула диктофон.

— Тепер можете попрощатися. П’ять хвилин. Двері залишаться прочиненими.

Сергій зайшов без пальта. Волосся було мокре від дрібного дощу. Він побачив коробку з обручкою, але не торкнувся.

— Усе сказала? — запитав він.

— Усе, що підготувала.

Сергій глянув на диктофон. Червоний вогник уже не світився.

— Не передумала?

— Ні.

Він сів на стілець навпроти.

— Я вчора придумував промову, — сказав Сергій. — Про те, що ти врятувала мене в одному житті й поховала в іншому. Вранці зрозумів, що вона звучить так, ніби все знову про мене.

— Частина про тебе.

— Тоді скажу цю частину коротко. Я не хотів помирати. Ніхто не хоче помирати, і я радий, що тут я живий. І я не маю права вимагати, щоб ти жила тут заради виправлення того, що сталося з тобою там.

Яна дивилася на шрам біля його скроні. Після закриття вона могла втратити точний колір, лінію, рух шкіри, коли він усміхався.

— Передай їй, що я дякую, — сказала вона.

— За що?

— За те, що не дала мені перетворити її на запасне життя. І скажи, що Олеся знає про відпустку.

Сергій усміхнувся крізь сльози.

— Це дуже важливо.

— Для неї важливо.

Олена злегка постукала по дверях.

Сергій підвівся. Яна теж. Вони обійнялися востаннє. Його футболка пахла пральним порошком, на щоці була ранкова щетина. Яна не повторила, що любить. Він уже знав.

— Іди, — сказав Сергій.

Вона відпустила його.

Він вийшов у коридор. Не озирнувся, поки не дійшов до сходів. Там зупинився й підняв руку. Яна відповіла тим самим. Двері зачинилися.

Олена Аркадіївна провела її до кімнати відпочинку. На вузькому ліжку була свіжа біла білизна, поруч стояли вода й медичний монітор. Жодних ліків не давали.

— Сон має прийти сам, — сказала вона. — Я буду тут. Якщо прокинеться місцева Яна, поясню, де вона. Якщо прокинетеся ви в першій лінії, там буде моя інша версія процедури й Ірина.

— Ви говорите так, ніби передасте мене самій собі.

— Приблизно це й робимо.

Яна лягла. Олена наклеїла датчик на палець, залишила світло приглушеним. За матовим вікном рухалися тіні гілок. Десь унизу прибиральниця пересувала відро, дзенькнув ліфт.

Сон не приходив. Яна рахувала вдихи, згадувала списки, але думки поверталися до дверей. Сергій зараз спускався сходами, виходив під дощ, сідав у машину. Можливо, до повернення додому місцева Яна вже подивиться його очима.

— Я боюся, що заберу з собою надто багато, — сказала Яна.

— Пам’ять не крадіжка, — відповіла Олена. — Ви вже вплинули одна на одну. Завдання не повернути все до стану, якого не було.

— А якщо вона прокинеться й любитиме Данила?

— Тоді вирішуватиме, що робити з цим знанням. Як ви вирішували щодо Сергія.

Яна заплющила очі. У першій кухні стояла дерев’яна коробка й лишилося порожнє місце на полиці. У другій світила нова лампочка над плитою. В одній Ірина мала вранці полити вазони, в другій Сергій — заплатити за газ і, можливо, пересолити каву для Яни, яка прокинеться після неї.

Поступово звуки медичного центру віддалилися.

Перед тим як заснути, Яна відчула на пальці вагу каблучки, якої там не було.